Розділ 13Мала бешкетниця
Був тихий літній вечір. Саме такий, які бувають перед жнивами, коли хлопці лазять по чужих садках, за молодими, ще кислими яблуками. Ох, які вони смачні! Я, мабуть, ніколи вже таких не їстиму Коли цвітуть по квітниках найкращі квіти. Коли…
Спав вітер, концертували коники, пахли квіти і яблука. І квіти, і яблука були поруч — живі, не зірвані, і в руках хлопців, що сиділи рядком під хатою на винесеному ослоні. Я, мала, шастала біля них. Вони частували мене яблуками, а я, не вдячна, забирала у них квіти, та ще й співала дошкульні ущипливі приспівки, яких навчили мене дівчата, як-от:
А під мостом риба з хвостом, А на мості раки. В Білозірці нема хлопців — Одні розкараки.
Чого скачеш — вистрибуєш, Як жаба в коробці. Нема в нашій Білозірці Настоящих хлопців.
Що то за хлопчина, Що на бік шапчина, Збоку гулька, В зубах люлька, На бороді слина.
Дівчата реготали, аж заходились. Хлопці відбивалися жартами, а ті, кого це найбільше стосувалося, бундючно мовчали.
Ой і бешкетна ж була я, мала. Ох, і била ж я їх своїми приспівками. І ні за що в світі не переплутала б, кому яку співати. Правда, жаль мені було іноді кого-небуть. Особливо Сянька, що завжди спав на вечорницях і мовчав… А дівчата йому то ляльку на спину пришиють, і він іде з нею через усе село, то ще щось вигадають Він не ображався. Приходив наступного дня, ніби нічого не сталося. А мені його було жаль. Такий високий, кремезний, а захиститися від дівчат не міг.
Я бігала і бешкетувала, аж доки не потрапила на коліна до кучерявого Петра, що тоді до моєї Марусі лицявся. Любив він мене. Так от, сиджу, принишкла, а поміж молоддю уже свої розмови і жарти, немов забули про мене… Та раптом:
— Давайте, заспіваєм!
— Давайте!
— Якої?
— Починай, Ніно! О, а де ж це вона? Таню (це вже до мене) побіжи її, поклич: Я зіскочила з колін і прожогом до хати. Ніну я знайшла в кухні. Вона сиділа самотня, покинута, і тяжко плакала. Я обняла її. Сльози капали мені на руки, на щоки. Вони були теплі і солоні.
— Нінуся, чого ти плачеш? Тебе дівчата кликали співати…
— Не піду я співати…
І де мені, дитині, було збагнути, що її милий сьогодні не прийшов. Хлопець, якого знала і, здається, любила з самого народження, хлопець, з яким ось вже три роки були вони в парі. Про них говорили, що вони — наче близнюки… І не прийшов… Ні, не просто не прийшов, а покинув. Я не знала…