Я ДО КАРПАТ ПРИХОДЖУ
НА ПОКЛІН
Я до Карпат приходжу на поклін.
Здорові будьте, гей, високі гори!
І обізвалася до мене просторінь,
І річечка мені про щось говорить.
І мавки позбирались зусібіч,
Розщебетались, наче ластів’ята
На землю опускалась тиха ніч,
Чарівна ніч у чарівних Карпатах.
Я неодмінно ще до вас прийду,
Щоб зачерпнути смерекові шуми.
Таїли гори горду самоту,
Закутавшись у туманові думи.
* * *
Ти так далеко,
Ти десь далеко…
Між нами відстань
В чотири дні…
Тобі сміються
Стрункі смереки –
Мені шепочуть
Дощі нудні.
Ти десь далеко,
Ти так далеко…
Чи пам’ятаєш,
Чи вже забув:
Коли принесли
Весну лелеки,
То ти зі мною
Щасливим був…
Ти так далеко,
Ти так далеко,
Що тільки вітер
Тебе знайде.
Я чую клекіт:
То знов лелека
У вирій зграю
Свою веде…
МІНІАТЮРИ
Симфонія дощу
Я саме риму шукала.
Дощ постукав до мене у шибку:
– Ти і досі не спиш? А можна
Ми з вітром пограємо трохи
Для тебе й твоєї музи?
– Що ж, спробуй, – йому я сказала.
І він заграв захоплено
У мене на підвіконні
Свою неповторну музику –
Свою дощову симфонію:
ІІ. Зірвані тюльпани
Тюльпани закрили очі.
Вони опустили вії,
Зімкнули уста – поснули
І перестали журитись.
Їм снилася музика вітру,
Їм снилась рожева мрія,
Їм снилась блакитна казка
І тиха дівоча пісня.
А вранці вони прокинулись –
Нема ні казки, ні мрії,
І жити їм залишилось
Недовго, ой, як недовго…
ІІІ. Кувала зозуля.
Кувала зозуля. Кувала – і сіяла сон. А що зійде з того сну? Роса, запевне, роса. А з тієї роси виросте квітка, що називається “Зозулині черевички”. Ростуть собі ті черевички на тоненькій гілочці: вибирай, зозуле, на смак, носи на радість.
А зозуля кує та й кує… Кує – і сіє роки… Кому – щасливі, кому – ні… Дай і мені один, зозуле! Один – єдиний, найкращий!…
Бери, – каже зозуля. І щедро насипає мені у пригорщу багато щасливих років.
– Для чого мені стільки?
– Не знаю, – відповіла зозуля. І все кувала та й кувала.