Зачерпніть води в долоні 2010 рік

 

Я ВАС ЛЮБИЛА

 

Може, колись-колись, серед мільйонів, мільярдів книжок нашої планети хтось раптом візьме до рук мою поетичну збірочку. Може, навіть, візьме, щоб її викинути – таку непоказну і незугарну. А потім, цікавості ради, відкриє саме на цій сторінці, прочитає саме цей вірш – і не викине…

А я любила вас… Я так любила!…

І вже здавалось то не я, а ви…

Я слід згубила, тінь свою згубила

Серед духмяних квітів і трави.

 

А ви ішли так легко й безтурботно,

Ви так велично голову несли…

Для вас і літо не було спекотним,

Для вас і зими веснами були.

 

Ви весь такий статечний, бездоганний…

А я собі звичайна і проста.

То де вже там сказати “Мій коханий!”

То де вже там – зімкнулися уста.

 

Безтямне і закохане дівчисько –

До відчаю, до крику, до плачу…

Ви раптом нахилилися так близько,

Що я завмерла й досі ще тремчу…

 

Та ні, не сталось… Не судилось статись,

Лиш серце на хвилиночку зайшлось…

Ну як же, просто так поцілувати.

Ще хтось побачить і подума щось…

 

І ви пішли шукати наречену,

Таку ж престижну, як і ви самі…

А я стояла по-школярськи чемно

І тихо шепотіла “Любий мій!..”

Дурне дівчисько, від кохання п’яне,

Заплакане, розгублене стоїть…

А навкруги трава зелена в’яне,

І срібне павутиннячко летить.

 

 

*   *   *

Не шукай мене ніколи

Ні у лісі, ні у полі, –

Не гукай, не клич.

Я – твоя розкута воля,

Я – твоя щаслива доля,

Дзеркало твоїх облич.

 

Ти мене знайти ще можеш,

Коли бідному поможеш

У його біді.

Як заквітне пишним квітом

Мого краю тепле літо,

Може, я прийду тоді.

 

Хочу я тебе такого,

Щоб не кривдив ти нікого,

Погляд не ховав,

Щоб тобі на перехресті

Зустрічались люди чесні,

Й кожен руку подавав.

 

Ти тоді мене покличеш,

Як знайдеш своє обличчя –

З-поміж всіх одне.

Пошукай у лісі, в полі,

Попитай своєї долі, –

Може, ще знайдеш мене.

 

 

*   *   *

Чекай мене

У тихому світанні,

Чекай мене

У присмерку ночей.

Чекай мене,

Бо я – твоє кохання,

Незгаслий сум

Ясних твоїх очей.

 

Люби мене,

Бо я – твоя єдина.

Люби мене й нікому не віддай –

І я прийду,

Як білий сніг, невинна,

Лиш тільки ти

Люби мене й чекай.

 

Люблю тебе,

Не бачивши ні разу.

Люблю тебе

І знаю, що ти є.

Нам стрітися б

Без простору і часу,

Бо сил моїх

На більше не стає.

 

 

Я ПРИЙШЛА

Прокинься, я прийшла.

Я – сон твій, я – омана.

Ти так мене чекав

Із далечі доріг…

Із присмерку років,

Із терпкого туману…

Ти кликав – я прийшла,

Бо ти мене зберіг.

 

Торкнися губ моїх

Жагучим поцілунком,

Торкнися моїх рук –

Я справжня, я жива.

І тисячі разів

Земля повторить лунко

І мрії потайні,

І трепетні слова.

 

І як мене зовуть?

Надія? Чи Марія?…

Сама не знаю я…

Та знаю, що я є…

Я – подих твій палкий,

Твоя стражденна мрія…

І я прийшла в твій сон

Чи у життя твоє.

 

Чи хто тебе зачаклував?

Чи що зробилося з тобою?

Тебе колись я цілував

І називав тебе любов’ю.

Мені схилялась на плече,

І пахло м’ятою волосся,

Ставало любо й гаряче…

Це все було, а чи здалося?..

Про нас шепочуться вітри,

Нам заздрять верби кучеряві,

Нічого ти не говори

І очі не відводь лукаві.

Мені схилися на плече –

Я потону у хвилях – косах,

І стане любо й гаряче,

І ми заблудимося в росах.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.