Я ЩЕ НЕ ВСЕ СКАЗАЛА ПРО ЛЮБОВ

 

Я ще не все сказала про любов

Весна не забарилась

Мусиш

Так рано

Провина

Я не чекаю ні слова, ні жесту

Якщо розлучить доля нас

Я Вас любила

Не шукай мене ніколи

Чекай мене

Я прийшла

Чи хто тебе зачаклував

Не віддам

Люди говорять про небо, про космос

А на вербі гойдалося гніздечко

 

З СУМНИХ МЕЛОДІЙ

 

Сумний вірш

З вітром розмовляючи

Весна без тебе

Я не знаю, що буде по тому

З товаришем гіркий полин я вип’ю

Історія одного собаки

 

ВІРШІ ДЛЯ ЮРАСИКА

 

У бабусинім дворі

Білочко,білочко

В кошеняти горе

Про хом‘яка

Про ведмежатко

Чому плакав ведмедик

Тихо плаче сон в колисці

Два сонечка

Недоказана казка

Солодкий сон

 

ЗИМОВІ МОТИВИ

 

Мете хурделиця

Сніжна королева

Дзвенять сніжинки і лягають пухом

Відщедрувалось, відколядувалось

 

ПОЕМИ

 

Поема про біль

« Прийміть мене до вашого коша « Або Іван – Онук Феська

Козаку на віку

Слово про автора

 

Замість передмови

Завжди знайдеться хтось такий, що запитає, чому саме таку назву має моя книжка. А й справді, чому?

Коли я називала першу збірку “ВИКЛИК ДОЛІ”, тут пояснювати майже не було потреби. Назви “ПОВІНЬ” і “СОЛОСПІВ” я ще пояснила. А от, чи зумію пояснити назву “ЗАЧЕРПНІТЬ ВОДИ В ДОЛОНІ”? Спробую. Але й ви спробуйте. Спробуйте вмити лице своє не водою з-під крана, а джерельною, або хоча б водою, щойно принесеною з криниці. Складіть долоні човником, зачерпніть води – і вмийте своє лице. І то нічого, що вода потече вам за комір… Правда добре?

Але я не тільки те хотіла сказати. Умившись такою водою, ніби стаєш ближче до природи, до землі. Я захоплююся людьми, що обливаються холодною водою навіть взимку, що ходять босоніж по землі. Я не здатна на такий подвиг, у мене просто на таке мужності не вистачило б. Я люблю смачно поїсти, поспати, люблю тепло.

Але от вмитися джерельною водою, коли тільки є така можливість, – я також люблю і вам раджу.

Вода супроводжує людину протягом всього життя, від народження і до останньої дороги. Майже кожен наш обряд пов’язаний з водою. А молодят хіба не перестрівають з повними відрами? Ви думаєте це так собі?

А ви ніколи не помічали, що, коли стоїш біля води, то чомусь тягне на пісню, неодмінно хочеться співати? Чи у вас такого не буває? Чи у вас з собою транзистор? Вимкніть. І, впевнена, вам захочеться співати, навіть у тому випадку, коли ви не дуже вмієте. Недаремно ж кажуть: джерело народних пісень. Зачерпніть в долоні із цього джерела. Припадіть до джерела народної пісні, народного обряду, мови, звичаїв – все це таке правічне і розумне, що відкриває вам очі на світ, на той предивний світ, в якому ми з вами живемо.

Отже, зачерпніть води в долоні, а вже потім, коли руки обсохнуть (не обов’язково витирати їх рушником), беріться за цю книжечку – тоді ви її зрозумієте.

А доля моя не така вже й зла, хоч і кинула я їй колись свій виклик. А може вона просто зрозуміла, що я сильніша від неї, і з тим змирилася. Вона подарувала мені друзів і ще тих, хто не байдужий до мого слова, до моєї пісні, доля подарувала мені вас, дорогі мої читачі, – і від того я стаю міцнішою і можу впевнено йти по землі і… писати вірші.

Чи важко поетам? Важко. Бо через тебе проходять не лише радощі, а й болі, свої і чужі, бо в саме серце вражає плач скривдженої дитини. Але нехай так. Це краще, ніж бути незворушною кам’яною брилою і прожити таке довге життя. Дай же мені, Боже, щемливе людське серце, і хай воно завжди відчуває і відгукується на людську радість і печаль. А з радості і печалі, з пісні і любові народжується поезія. Як чисте живе джерело, б’є вона з поетового серця. Зачерпніть же води в долоні, припадіть до живого джерела. Хочу, хочу напоїти спраглі душі. Допоможи мені, Боже.