ЧОМУ ПЛАКАВ ВЕДМЕДИК

У маленької Людмили

Був ведмедик дуже милий.

І чомусь мала Людмила

Над усе його любила.

 

Лікувала, годувала.

В дитсадок з собою брала,

Клала спати, колисала,

Колискової співала.

 

Тільки якось для Людмили

Лялечку нову купили.

Лялька гарна, Барбі зветься,

І говорить, і сміється.

 

Відтепер мала Людмила

Всюди з лялькою ходила –

Аж дівчаток брало зло,

В кого Барбі не було.

 

Жаль, та дівчинка не бачить,

Що в кутку ведмедик плаче.

От якби він тільки міг,

Він би вийшов за поріг.

 

Він би в лісі загубився.

Він би в хащі заблудився,

Він би щезнув, він би вмер –

Все одно йому тепер.

 

Але стало жаль малому

І Людмилку, й свого дому,

І тому чекав терпляче:

Може, дівчинка побачить…

 

І побачить, і згадає.

Обігріє, заспіває.

Часу дівчинка не має –

Іноземку одягає.

 

От, якби він не мовчав,

От, якби він закричав…

Та за час, що жив на світі,

Не навчився говорити.

 

То давайте ми тому

Допоможемо йому,

І Людмилі дружним хором

Скажем: “Сором! Сором! Сором!

 

Друзів ти нових люби,

Та колишніх не губи.

Бо незчуєшся сама:

Десь були, та вже нема”.

 

 

*   *   *

Тихо плаче сон в колисці,

Що Сашко не хоче спати.

Плаче молоко у мисці,

Бо не хоче кіт хлептати.

І цвіркун тихенько плаче,

Мабуть темряви боїться.

Уві сні собака плаче:

Щось йому недобре сниться.

Я Сашка заколисала,

Молоко став кіт хлептати,

І цвіркун замовк, бо стало

Надворі уже світати.

І собаці я сказала:

“Повернись на другий бік…”

Все замовкло, все затихло,

Тільки сон кудись утік…

 

 

ДВА СОНЕЧКА

Прокидайся, дівчинко,

Дівчинко Мар’янко,

Сонечко в віконечко

Каже: “З добрим ранком!”

Сонечко в віконечко

Кидає промінчик:

Прокидайся, дівчинко, –

Ранок – як гостинчик.

 

Людям – сонечко одне,

Любе та черлене.

Ви ж послухайте мене:

Сонця два у мене.

Сонця два у мене є,

Я не помилюся.

Друге сонечко моє –

То моя матуся.

 

В неї очі – промінці,

Теплі і ласкаві.

Ще й усмішка на лиці

Та ще руки жваві.

Сонце з неба утече

Десь за хмарку спати,

А матуся довго ще

Світить всім у хаті.

 

І коли я вже лежу

У своєму ліжку,

Прошу я матусеньку

Почитати книжку.

Берегтиме сонечко

Сон мій аж до ранку:

“Спи, моя ти донечко,

Дівчинко Мар’янко”.