Я ВАС ЛЮБИЛА
Може, колись-колись, серед мільйонів, мільярдів книжок нашої планети хтось раптом візьме до рук мою поетичну збірочку. Може, навіть, візьме, щоб її викинути – таку непоказну і незугарну. А потім, цікавості ради, відкриє саме на цій сторінці, прочитає саме цей вірш – і не викине…
А я любила вас… Я так любила!…
І вже здавалось то не я, а ви…
Я слід згубила, тінь свою згубила
Серед духмяних квітів і трави.
А ви ішли так легко й безтурботно,
Ви так велично голову несли…
Для вас і літо не було спекотним,
Для вас і зими веснами були.
Ви весь такий статечний, бездоганний…
А я собі звичайна і проста.
То де вже там сказати “Мій коханий!”
То де вже там – зімкнулися уста.
Безтямне і закохане дівчисько –
До відчаю, до крику, до плачу…
Ви раптом нахилилися так близько,
Що я завмерла й досі ще тремчу…
Та ні, не сталось… Не судилось статись,
Лиш серце на хвилиночку зайшлось…
Ну як же, просто так поцілувати.
Ще хтось побачить і подума щось…
І ви пішли шукати наречену,
Таку ж престижну, як і ви самі…
А я стояла по-школярськи чемно
І тихо шепотіла “Любий мій!..”
Дурне дівчисько, від кохання п’яне,
Заплакане, розгублене стоїть…
А навкруги трава зелена в’яне,
І срібне павутиннячко летить.
* * *
Не шукай мене ніколи
Ні у лісі, ні у полі, –
Не гукай, не клич.
Я – твоя розкута воля,
Я – твоя щаслива доля,
Дзеркало твоїх облич.
Ти мене знайти ще можеш,
Коли бідному поможеш
У його біді.
Як заквітне пишним квітом
Мого краю тепле літо,
Може, я прийду тоді.
Хочу я тебе такого,
Щоб не кривдив ти нікого,
Погляд не ховав,
Щоб тобі на перехресті
Зустрічались люди чесні,
Й кожен руку подавав.
Ти тоді мене покличеш,
Як знайдеш своє обличчя –
З-поміж всіх одне.
Пошукай у лісі, в полі,
Попитай своєї долі, –
Може, ще знайдеш мене.
* * *
Чекай мене
У тихому світанні,
Чекай мене
У присмерку ночей.
Чекай мене,
Бо я – твоє кохання,
Незгаслий сум
Ясних твоїх очей.
Люби мене,
Бо я – твоя єдина.
Люби мене й нікому не віддай –
І я прийду,
Як білий сніг, невинна,
Лиш тільки ти
Люби мене й чекай.
Люблю тебе,
Не бачивши ні разу.
Люблю тебе
І знаю, що ти є.
Нам стрітися б
Без простору і часу,
Бо сил моїх
На більше не стає.
Я ПРИЙШЛА
Прокинься, я прийшла.
Я – сон твій, я – омана.
Ти так мене чекав
Із далечі доріг…
Із присмерку років,
Із терпкого туману…
Ти кликав – я прийшла,
Бо ти мене зберіг.
Торкнися губ моїх
Жагучим поцілунком,
Торкнися моїх рук –
Я справжня, я жива.
І тисячі разів
Земля повторить лунко
І мрії потайні,
І трепетні слова.
І як мене зовуть?
Надія? Чи Марія?…
Сама не знаю я…
Та знаю, що я є…
Я – подих твій палкий,
Твоя стражденна мрія…
І я прийшла в твій сон
Чи у життя твоє.
Чи хто тебе зачаклував?
Чи що зробилося з тобою?
Тебе колись я цілував
І називав тебе любов’ю.
Мені схилялась на плече,
І пахло м’ятою волосся,
Ставало любо й гаряче…
Це все було, а чи здалося?..
Про нас шепочуться вітри,
Нам заздрять верби кучеряві,
Нічого ти не говори
І очі не відводь лукаві.
Мені схилися на плече –
Я потону у хвилях – косах,
І стане любо й гаряче,
І ми заблудимося в росах.