Так ось, мі читачу, дві перших частини вже написані і пішли в світ. Читачі їх прийняли. Я одержала безліч добрих відгуків. А що для автора може бути кращим.

Нарешті прийшла пора написати третю частину моєї книжки. Якщо когось з читачів зацікавили перші дві частини, то вони прочитають і третю, а якщо ні… то нехай книжка сама собі шукає читачів. Для тих, хто зустрінеться зі мною вперше (йдеться про читача, який читатиме плоскодрукований варіант.- ред.), скажу, що я- цілком незряча жінка. Бо Я скорше незряча поетеса, аніж письменниця, а втім… може й не поетеса зовсім.я- жінка, що пише вірші, а тепер от взялася за прозу.

Хочу розпочати свою розповідь з того часу, коли я закінчила Львівську школу інтернат для сліпих дітей і пішла в життя, самостійне і нелегке, в той широкий світ, шукаючи в ньому собі місця, долаючи труднощі, що випали на мою долю. Нічого особливого ніби й не було в моєму житті. А може й було. А певно, що було, як і в кожної людини. Бо кожна людина- це диво. А я- певно, і я також. І ви, добрий читачу, ви також диво. Я б і про вас написала,якби знала про ваше життя. А може й і не написала б… бо я пишу тільки тоді, коли слово може не всидіти в мені і проситься на папір.

Журюся лишень, хтось не дорікнув мені, щоб не сказав:

• А що в твоєму житті було особливого? Що все-таки було таке, що змусило тебе писати книжку. Працювала? То й що? Тоді всі або майже всі незрячі працювали на своїх підприємствах у системі Утос. Тисячі незрячих… вчилася? Це теж не дивина…
• Правда ваша. І все-таки такі книжки писати треба, щоб зрячі люди, що живуть в тому широкому світі, знали про нас. Щоб знали, що ми не десь там, а тут, поряд, що нам так часто потрібна допомога. Ми- частина суспільства. Не відвертайтеся від нас, не робіть вигляд, що нас нема. Переведіть сліпу людину через дорогу. І дітей ваших тому навчіть. Тоді і до вас вони будуть добріші.

А ще ця книжка пишеться для тих, хто хоче знати психологію незрячої людини, те, як вона вживається в тому широкому світі,- можливо, з цікавості, а може, допомагати таким людям. А ще для тих, хто працює з інвалідами, можливо займається їх реабілітацією, спілкується з інвалідами і хотів би збагнути їхню душу і полегшувати своє спілкування з ними.

А ще… а ще для тих, надіюсь, небагатьох, хто потрапив з вини своєї долі у скрутне становище і сам став інвалідом. Хочеться сказати:

Це важко. Це дуже важко. Але не опускайте крила: не все втрачається із втратою зору. Не все. А ще ця книжка написана просто  для людей, написана про життя звичайної незрячої людини, тобто про мене, про людину, котрій все дається трошки важче, між іншим, бо вона сліпа.

Отже
, нині я пропоную читачеві третю частину трилогії «В той широкий світ»,довго лежала вже написана ця книжка, чекаючи коштів. Банально, але такі реалії.

Всіх, хто хоч що-небудь з тих книжок читав, і тих, хто візьме до рук запропонувану вам книжку «В той широкий світ», прошу звернути увагу на спонсорів. Це люди, без участі котрих жодна моя книжка не вийшла б у світ. Про це пам’ятаю я і хочу, щоб пам’ятали мої читачі.

А ще треба вам знати, що до кожної моєї книжки причетний мій чоловік Лайош Молнар . Кожний рядочок дбайливо переписаний ййого руками, майже кожен спонсор знає його особисто. А скільки переживань і хвилювань його і моїх вкладено в кожну книжку.

А тепер- з Богом! І хай моїй книжці поталанить знайти ввого читача.