ЗИМОВА КАЗКА

 

 

 

 

Казка до весни

 

Зимовий вечір став на поріг. Бабуся Тетяна виплітає онукові теплі шкарпетки, щоб було тепленько його маленьким ніжкам – зима… Онук Юрасик – ось він, тут-таки. Натомився, набігався за день. Тепер пригрівся біля бабусі – відпочиває. І точаться між ними щирі розмови, як то звичайно між бабусею і онуком.

– Бабусю, а коли зима закінчиться? Чи довго ще лежатиме сніг?

– О, Юрасику, зима щойно лише почалася. При доброму морозі сніг лежатиме аж до весни. А хіба тобі зима вже набридла? Ти ж любиш санчата, ковзани. А вчора он якого сніговика ви гуртом зліпили. Гарний сніговик.

– Зиму я люблю. Незабаром Святий Миколай ходитиме, а там – Новий рік, Різдво, коляда… А там після Різдва нехай би відразу й весна прийшла.

Бабуся засміялася.

– Всьому, онучку, свій час. Буде й весна. А зараз треба насолоджуватися зимою. У неї є також свої принади.

– Бабусю, а до мене прийде Святий Миколай?

– Ну, якщо будеш чемний, то прийде, ти ж знаєш.

– А я ж чемний, правда? А ту вазу я ненароком розбив.

Хлопчик опустив очі.

– Ну… що розбив – це нічого, буває. А от чому не сказав?

Юрасик ще більше знітився.

– Ну… Вас тоді не було, мами також не було. А таткові сказати я боявся. Але я більше так не буду.

– Що  не будеш? Розбивати вазу чи приховувати свої кепські вчинки?

– І розбивати не буду. Я ж сказав, що ненавмисне. А якщо вже так трапиться, то я розкажу.

– Добре, Юрасику. А зараз лягай вже спати. Вже час.

– А казку?

– Казку? Ну, гаразд. Яку тобі?

– Якусь таку… зимову, бабусю. І довгу-довгу. Аж до весни.

– Ну, мій хлопчику, така довга казка й набриднути може.

– Ні, бабусю, ні, не набридне.

– Гаразд. Але краще я розкажу тобі не одну казку, а декілька: сьогодні, завтра…

– І аж до весни?

– Ну, гаразд. До весни.

– О шкода, що мої друзі тих казок не слухатимуть. Ті казки у Вас, бабусю, завжди такі цікаві. Шкода, що я один їх слухаю.

– А ми от що зробимо: зо три казочки запишемо у книжечку. Твої друзі та й інші дітки зможуть їх прочитати. А хто ще не вміє читати, тому зможе прочитати братик чи сестричка, татко чи матуся.

– Або бабуся.

– Може й бабуся.

– Це добре. Я такий радий. Ну, вже, будь ласка.

– А ти ручки помив? Зубки почистив?

– Так, так, бабусю.

 

– Тоді лягай чемненько,

Накривайся тепленько.

Казку читати –

не насіння лузати.

Надворі зима

снігу намела.

Снігу – повен двір.

І пташина, й звір, –

все тепла шука,

все весну гука.

Та весна не йде –

свого часу жде.

А метелиця

снігом стелиться.

Сніговик до віконця підходить,

задубілі руки розводить,

до віконця припада,

в нашу хату загляда.

Казку він почути хоче.

Він посидів би охоче

тут із нами за столом,

та не дружить він з теплом.

Бо як йому тепло стане,

він відразу ж і розтане.