Тетяна Фролова
Кому казку, а кому бубликів в’язку
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Жила на світі одна старенька бабуся. Вона мала аж дванадцятеро
онучат. І всі вони, і хлопчики, і дівчатка, всі, від найменшого до
найбільшого, дуже любили казки. Вони любили слухати, а бабуся над усе
любила і вміла ті казки розказувати. Як почне бабуся казки казати, то
вже можна й колисанку не співати. Хтось засне, а хтось і до ранку слухав
би.
Тетяна Фролова
КАЗКИ ДО СНІДАНКУ
художник Дарія Тимоніна
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
– «КАЗКИ ДО СНІДАНКУ»?- щиро здивувалася бабуся Ганя, якій я сказала назву своєї нової збірки казок. – А, власне… чому до сніданку? Це щось нове і незрозуміле. Адже, наскільки я знаю, казки дітям наніч розказують.
– По-моєму, казки можна розказувати будь-коли. Аби тільки було кому їх слухати.
– І щоб було кому їх розказувати, -ущипливо зауважила бабуся Ганя. – Бо вранці, мені так здається, всім ніколи, всі кудись поспішають: діти – в дитячий садок чи в школу. Батьки і бабусі – на роботу або по справах. Треба ж так багато встигнути, адже день щойно тільки починається. Ніяк не збагну: хто може розказувати казки до сніданку?
Тетяна ФРОЛОВА
ПРИКАЗКА
Доки мелять млини,
В ставках водяться лини,
На городі картопля родить,
Нам нічого не зашкодить.
Радіє баба,
Радіє дід,
Що буде хліб
Внукам на обід.
Змеле млин пшеницю
На паляницю,
На галушки,
На пиріжки,
На пампушки,
А ще на вареники !
Млин меле –
Тетяна ФРОЛОВА
Кортилася торба
Кортилася торба
з високого горба.
В торбі – паляниця,
комусь знадобиться.
Хто її відкусить,
казати казку мусить.
Паляниця смачна,
казочка смішна
і зовсім не страшна.
Шматочок паляниці
дам знайомій киці.
Бажаючих нема –
то решту з”їм сама.
Як паляницю з”їм,
то й казку розповім.
А може й не одну,
а може і не дві …
А скільки набереться
в глибинах мого серця
і в мене в голові.
Мені казати,
а вам слухати.
Нікому не заваджати,
нікого не зачіпати,
потилицю не чухати.
Набридне – засинайте,
цікаво – дочитайте.
Як не вмієте читати,
попросіть сестру чи брата,
або маму, або тата.
Книжку розкриваю,
казку починаю.
Тетяна ФРОЛОВА
Казки з моря
Дівчинка Улянка приїхала до бабусі на літні канікули в невеличке приморське
містечко, затишне і чепурне. Що дівчинка приїхала, — то була радість для обох: для
Улянки і для бабусі. Улянка тут народилася і жила, аж доки не прийшла пора їй іти
до школи. На той час мама з татком переїхали у велике місто і забрали доньку з
собою. Те місто було далеко від моря, і Улянка сумувала. Море приходило до неї у
сни. Їй снилися теплі морські хвилі, чайки, великі кораблі і рибальські човни, — і
дівчинка ніяк не могла прижитися у великому галасливому місті, де ніхто нікого не
знав, всі кудись спішили і так важко було перейти через дорогу. Та мусила звикати.
Тут Улянка вчилася в школі і з нетерпінням чекала літніх канікул, бо на літні
канікули її привозили до бабусі Олени і до моря. Море зустрічало дівчинку радісним
плюскотом, ніби і воно сумувало за нею. Улянка бігла до нього, кидалася в обійми
хвиль і плавала, плавала…
Тетяна ФРОЛОВА
Коли ти навчився читати
ХТО БУДИТЬ ПІВНИКА
– Мамо, а хто будить сонце? Ну… як воно знає, коли йому вставати?
– Сонце будить наш півник.
– А півника хто?
Петрик дуже любив ставити мамі безліч запитань, аж мама часом губилася, що
відповісти своєму розумному сину. От і тепер… Петрик знову повторив своє запитання.
– Мамо, то хто ж будить нашого півника?
Мама засміялася:
– Час приходить – і півник починає співати.
Тетяна ФРОЛОВА
Щоб не згасла свічка
ЗМІСТ
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Я ТАК ЛЮБЛЮ ВАС, ГРІШНИХ І СВЯТИХ
Тільки б завше була Україна
Пісня ще жива
Чи те людство гріхом знівечене?
Де б не був ти…
Для інших слів пора ще не настала
Молюся до Тараса
Мойсей
Кобзарям
Не танцюйте під Гігу
На древній землі Кия
Лукава доля зводить нас
Повоєнні діти
Коли поет собі не вірить
Тетяна ФРОЛОВА
Ходімо зі мною у казку.
Козак Панько та родина вітрів
Високо-високо в небі, аж за темними хмарами, жила собі родина вітрів.
Родина як родина, нічого особливого: мама Буря, тато Буревій, чотири сини
— вітри та ще донька Прохолода. Як вони мали різну вдачу, а тому між ними
ніколи згоди не було. Як повіє північний вітер, то так і обніме холодом усю
землю: і рослин, і тварин, і людей. А йому наперекір південний теплий вітер
розвеселить всіх, розважить, а іноді й засмутить — посухою вдарить.
Східний і західний вітри наперебій людям то дощів начаклують, то лагідним
теплом потішать.
Тетяна ФРОЛОВА
Зачерпніть води в долоні!
Четверта збірка поезій Тетяни Фролової “Зачерпніть води в долоні” – вилив чистих і сокровенних почуттів, котрими щиро і відверто ділиться поетеса. У книгу ввійшли поезії громадянського звучання, інтимна та пейзажна лірика, дитячі вірші та поеми про материнські почуття та славетне минуле краю. У кожному творі – позиція авторки – українки, її любов до світу, котрий вона не бачить, але відчуває востократ гостріше та емоційніше. У кожному рядку – надспрага, захоплення чи засудження, усе, що наповнює небайдужу натуру людини.
Читайте, вдумайтесь у кожне слово, відчуйте мелодію чистого джерельного почуття.
Усім, хто цікавиться поезією, хто шукає вагомості та глибини у слові…
Авторка висловлює щиру подяку людям, без котрих ця книжка не побачила б світ:
Генеральному спонсору – Мирославу Сенику – голові Личаківської райдержадміністрації м. Львова,
Богдану Дурняку – директору Львівського поліграфічного технікуму УАД,
Миколі Пономарьову – директору АТЗТ Львівського жиркомбінату,
Роману Грунтківському – директору ТзОВ “Говерла”.
Тетяна ФРОЛОВА
Розкажу казку
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Була пізня осінь. Дерева стояли безлисті і сумні. Лише ялинки пишалися своїми
зеленими шатами: от, мовляв, які ми ! Незабаром мала початися зима.
Тетянка дивилася на все це з вікна, бо мама не дозволяла їй іти гуляти – холодно.
То правда, що холодно. Але просто так сидіти нецікаво. Вона вже і малювала, і з ляльками
бавилася, і альбом з фотографіями гортала, а їй однак нудно. Хай би вже скорше та зима
прийшла, тоді можна й на санчата. А так … дивиться Тетянка у вікно та й вигадує всяку
всячину. Мама їй вже давно казала, що вона – фантазерка.
– З тебе, доню, мабуть, колись гарна казкарка вийде.
А що ? Може й вийде. Ось і зараз …