ХЛІБ ВІД ЗАЙЦЯ

 

Родина поверталася із поля.

Тоді ще в нас колгоспів не було.

Така вже, видно, хліборобська доля:

Їх дощ мочив, і сонце їх пекло.

А надто у жнива.

Усе робили:

Косили, жали, звозили снопи,

А потім на подвір’ї молотили –

І гупали завзято два ціпи.

А як же пахла вигріта солома.

Надихатись тим пахом не могла.

Всі в поле йшли. Я зоставалась вдома.

Була тоді я зовсім ще мала.

Заходили побавитись дівчата.

Я мала теж обов’язки свої.

Були ще кури, квока і курчата,

Я мусила нагодувати їх.

Увечері верталися додому.

Знімали з воза коси та серпи,

До хати несли піт, солону втому,

А в полі залишалися снопи.

Їх потім привезуть, і стане тісно

Від тих снопів в стодолі й на дворі.

І то нічого, що ми їли пісно –

Вставали до роботи на зорі.

Ще діставали з кошика окрайця,

Черствого, що від сонця аж засох,

Й мені давали:  на, мовляв, від зайця.

Лягаючи, промовив кожен: «Ох !»

Лиш брат Степан – ото вже непосида:

Що витворить, й не знаєш наперед –

Поліз в садок до нашого сусіда,

Бо яблука у нього – наче мед.

Дівчатам сняться хлопці кучеряві,

А батькові – перейдений покіс.

Мені ж той заєць, що черствий окраєць

Сам не доїв, але мені приніс.

У косах сивина. Як не старайся,

Набуток цей дарує нам життя.

Та досі пам’ятаю хліб від зайця –

Нехитру казку нашого буття.

 

ОСІННІ НАСТРОЇ

 

ВЖЕ  ОСІНЬ

 

Стужились клени за дощами,

Схилили крони явори.

Ми з літом ще не попрощались,

А вже крадеться з-за гори

Чаклунка осінь, тиха-тиха,

Як шелест впалого листка.

Ніхто собі не хоче лиха,

Та осінь лагідна така.

Стоїть за пагорбом і зорить,

Чи все зібрали вже з полів,

Чи добре трактор землю оре,

Чи ще ставок не обмілів.

Вже журавлі знялися клином.

– Пора, пора, – зітха їм вслід.

І проводжає на чужину

Пташиний довгий переліт.

– Вже осінь, – каже хтось тужливо,

– Вже осінь, – річка гомонить.

І ронить плід старезна слива.

Вже осінь. Хмариться блакить…

 

ОСІННІ КВІТИ

 

Осінні квіти …

Вони зіщулились під вітром.

Над ними віти

Зронили свій останній лист.

Осінні квіти …

Ще можуть серце відігріти

І повернути

Любов, що згасла вже колись.

Холодний вітер

Востаннє осінь вже цілує.

Мабуть, востаннє,

Бо незабаром вже зима.

Осінні квіти

Своїй коханій хтось дарує.

Осінні квіти,

Коли весняних вже нема.

І трохи сумно,

Що вітер листя порозносив.

І посмутніли

Понад рікою береги.

Осінні квіти

Для когось виплекала осінь

І залишила,

Щоб їх поглинули сніги.