А ЗА ВІКНАМИ ПЛАЧЕ ОСІНЬ

 

Я сьогодні чомусь сумна.

Ти налий мені келих вина.

Я рятуюсь від самоти,

Доки поруч зі мною ти.

Розумію, що ти не мій.

Просто важко мені самій.

Тільки в душу мені не лізь.

Я чужих не бажаю сліз.

Розумію, ти скоро підеш.

А самотність не має меж.

Не залити її вином.

Осінь журиться за вікном …

А за вікнами плаче осінь,

Тихо-тихо, сумним дощем.

Я його не забула й досі

І від того на серці щем.

Заколишу свої печалі,

Заколишу усі жалі.

Ми з тобою удвох мовчали

Найскорботніше на землі.

Білі лебеді мерзнуть босі,

Вже пора відлітати їм.

А за вікнами плаче осінь

Над розбитим коханням моїм.

 

БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ ТА ВСЯКІ ДУРНИЦІ

 

ЗАКІНЧИВСЯ РІК СВИНІ

 

Злазь, свиньо, з престола,

твій скінчився час.

Не дивись спроквола

жалібно на нас.

Буде так віднині,

як було колись.

Добре, що ще свині

не перевелись.

У селі і в місті

стало на своє.

Добре все, що в мисці,

як горілка є.

Знає жук і жаба,

й кожне цуценя:

якщо ти  – нахаба

значить, ти – свиня.

Не журися, свинко,

кинь свої жалі.

Зроблять з тебе шинку –

й будеш на столі.

Рік Новий постукав.

Ну, тобі пора.

Хто ще вчора хрюкав,

вже завів щура.

Маєш перевагу

ти перед людьми,

бо назавше свині

лишаться свиньми.

Ти щуром не будеш,

якщо вже свиня ти.

Лиш людина може

облік свій міняти.

 

ЯК ІВАН ДО ШИНКАРКИ ХОДИВ

 

Зібрав Іван грошенят

Та й пішов до шинку.

Трохи вирішив гульнути,

Обминувши жінку.

Там шинкарка молода

Всіх гостей частує,

На Івана погляда

Та й собі міркує:

«У Івана гроші є.

Бач, як замовляє !

Він однак же їх проп’є,

Розуму ж не має.

То хіба вже я дурна

З малої дитини,

Щоб не витиснуть грошей

З того пиячини ?

Доведеться, правда, трохи

Таки покрутитись.

Та й на п’яну його пику

Гидко і дивитись.

Та вже що там !  Не перший раз.

Дівка я бідова.

Вся у матінку вдалась,

Щоб була здорова !

Вона мене наділила

Високим талантом.

Однаково, з трактористом

Або з музикантом.

А тут таке підвернулось.

Треба користати,

Бо тих клятих грошенят

Нелегко дістати.

Трохи щось перепадає,

Нічого скривати.

Там не доллю, не доважу.

Хто те мусить знати ?

Можна трохи й потерпіти,

Як є із-за чого.

Обвела довкола пальця

Я вже не одного».

Ходить все біля Івана

Та йому моргає.

Тільки чарка спорожніє,

Знову наливає.

Кожен день Іван вчащає

До своєї любки.

Гроші тягне, розтягає

Із тієї купки.

Жінка плаче, докоряє,

А Іван лиш слуха,

Тільки пихка цигарками

Й потилицю чуха.

А хвалиться – ну біда !

Аж пошерхли губи,

Яка вона молода

Та як його любить.

Хоч би краплю мав жалю

До жінки Одарки.

– Знаєш, я її люблю.

Навіть і без чарки.

Знов рюмсаєш !  Тільки й знаєш –

Розпускати нюні.

А вона така культурна

І така гарнюня.

Не те, що ти:  вся в роботі,

Селючка забита.

Як побачиш, що я п’яний,

То така сердита,

Така тоді в тебе мова,

Так злість з тебе приска …

Чи ти хоч раз у житті

Малювала писка ?

Та ніколи !  Обсілася

Тими найдухами.

А від неї так і несе

Гарними духами.

По-англійськи може часом

Докинути слово.

А ти в тому ні бельмеса.

Та й я випадково

Щось колись від когось чув,

Та й забув ті штуки.

Я до шклянки більше спец,

А не до науки.

Перший раз таке побачив,

То, повіриш, випав:

Сама мені наливає,

Ще й просить, щоб випив.

Часом трошки і сама …

Та що там казати ?

Жінки кращої нема,

Шкода і шукати.

Іван сивий, та дурний,

Бо не бачив лиха,

А шинкарочка ота,

Сумирна та тиха.

Як забракло вже грошей,

То скінчився рай.

– Все було у нас о’кей,

А тепер гудбай !

Тільки, прошу, сентименти

Мені не розводь.

Коли грошей назбираєш,

Тоді ще приходь.

І пішов Іван додому.

А що мав робити,

Як не хоче його краля

Без грошей любити ?

Може врешті заживе

Тихо та щасливо.

Може впросить таки жінку,

Щоб дала на пиво.