КАШТАНОВІ СВІЧКИ

 

 

В душі щось повернулось й запалило

Каштанові свічки навпроти вікон,

Де я колись жила й була щаслива.

Все так яскраво виринає з віком

І паморозь снує мені до кіс.

Усе життя чомусь на перекіс.

Усе не так, як я того хотіла.

Каштанові свічки із далини

Лиш додають у коси сивини

Й ні крапельки бадьорості для тіла.

Це так було давно … вже діти в вирій

Злетіли з материнського гнізда,

Вже й внуки підросли. В задумі щирій

Гортаю свої струджені літа.

Сміюся часом, часом і поплачу.

Невже це я була ?  Невже це я ?

Знаходжу часом щось, а часом трачу –

Така вже доля латана моя.

Коли огорне душу біль і відчай

Через проблеми, більші і малі,

Тоді каштани неймовірні свічі

Запалюють – дар небу від землі.

 

ЗУСТРІЧІ НЕ ТРЕБА

 

Привіт ! Привіт !

З давно минулих літ.

З минулих днів,

Зі спогадів і снів.

Привіт ! Привіт !

Буяє знову цвіт,

У груди б’є.

Ми ще з тобою є !

Чи ти забув,

Як ти щасливим був ?

Чи біль розлук

Не роз’єднає рук ?

Крізь років плин

У серці ти один,

А інше все

Хай вітер рознесе.

Мені приснись

Таким, як був колись.

Нехай для нас

Назад поверне час.

Були тоді

Ми зовсім молоді.

Тепер в житті

Ми стали вже не ті.

З тих давніх літ

Привіт тобі, привіт !

Молитимусь за тебе,

Та зустрічі не треба.

 

НЕ ПРИХОДЬ

 

Не приходь, Андрійку,

Жалю не роби.

Маєш свою жінку –

От її й люби.

Кажеш, помилився ?

Взяв собі не ту ?

На майно дивився,

Не на красоту ?

Сам собі придумав

Отакий куліш,

А тепер, як хочеш,

Так його і їж.

Це не Бог карає,

Доля не дає,

Кожен вибирає

У житті своє.

Той любові хоче,

Той багатства лиш.

Не дивися в очі

І мене облиш.

Сам собі придумав

Отаке життя.

Не шукай у мене

Навіть співчуття.

Не поводь бровами

На мій перелаз.

Вогник був між нами,

Та давно погас.

 

ДАВАЙ ЗУСТРІНЕМОСЬ

 

Живе на землі людина,

Вона ще не знає мене.

Це, може, моя половина.

А раптом вона обмине ?

Де та стежина чи кладка,

На котрій розминутись не можемо ?

В житті не буває все гладко.

Давай ми собі допоможемо.

Давай зустрінемось зранку,

Коли прокидаються всі,

Коли сонце вдяга вишиванку

І сміється трава в росі.

Давай зустрінемо вечір

У росяному садку,

Коли прохолода за плечі

Обнімає пісню дзвінку.

Давай серед дня зустрінемось,

Щоб на виду у всіх,

І в очі пильно подивимось.

Хіба це такий вже гріх ?

І міцно за руки взявшись,

Підемо в життя удвох.

Нехай відтепер і назавше

Благословить нас Бог.

 

ЗУСТРІНЕМОСЬ КОЛИСЬ

 

Хилився день до вечора на плечі,

Десь там синіло море в далині.

Ти говорив такі відомі речі.

Твої слова, як музика мені.

Вдягнуло небо темну вишиванку.

Які ж то темні ночі у Криму.

Він говорив. Я слухала б до ранку

І вірила, так вірила йому.

Всю ніч шаліли голосні цикади,

Що славили і море, і любов.

Ні в кого не питала я поради,

Хотіла тільки, щоб ти знов прийшов.

Сміялися далекі ясні зорі,

Величні і манливі – хоч лети.

З минулих літ і в радості, і в горі

До мене знову поспішаєш ти.

Одне я знаю: в зоряному леті

Зустрінемось з тобою ми колись,

Як справжні музиканти і поети

Ті, що любились і що  не зійшлись.