НЕ ДАРЕМНО НАС ДОЛЯ ЗВЕЛА

 

Не дивись на мою сивину,

Не питай, скільки маю вже років.

Нам до щастя всього кілька кроків.

Ну давай увійдем у весну.

Наші весни ще не відцвіли.

Ми з тобою спізнились, можливо.

Але це хіба так вже важливо ?

Одне одного все ж ми знайшли.

Не боюсь ні пліток, ні обмов.

Знаю, будуть людські пересуди.

Головне, що мене ти знайшов,

А все інше – як буде, так буде.

Не даремно нас доля звела.

Все на світі сплановано небом.

І журитися зовсім не треба,

Що вже молодість наша пройшла.

 

ТІЛЬКИ  Б  В ДУШАХ НЕ СНІЖИЛО

 

Діти вже в своїх гніздечках

Доглядають пташенят,

І вже зовсім недалечко

Наш осінній листопад.

Та не треба сумувати –

Все це істини старі.

Осінь треба шанувати,

Як вона вже на порі.

Тільки б в душах не сніжило,

Тільки б в серці не зима.

То нічого, моя мила,

Що вже пролісків нема.

Будуть котики вербові,

Буде птаство на крилі.

Починаються з любові

Наші весни на землі.

 

У РОКІВ НЕ СПИТАЮ ДОЗВОЛУ

 

Вечір п’є з запахущого цвіту

Зеленаву росу, як вино.

Ти мені дарував півсвіту,

Але це було так давно.

Ти тепер прагматично тверезий

І сміявся б з колишніх мрій.

Поклади любов на терези –

Найдорожчий дарунок мій.

Вечір сипле зірки, як яблука.

Ти збирай їх, лише збирай.

Це для тебе колишня забавка,

А для мене минулий рай.

У років не спитаю дозволу –

Загуляю в терпкім маю.

Серця слухаюсь, а не розуму

І любов молоду свою.

Розпашіла і розхвильована,

Сповню хату сміхом дзвінким.

Одурю тебе, зацілована,

Не тобою, то іншим ким.

Ти не віриш мені, банальнику.

Це і справді вигадки всі.

Бо колишні мої залицяльники,

Розумієш … давно дідусі.

Що минулося, не забудеться,

Хоч сміються з нас молоді.

Ви не смійтеся. Все вам збудеться,

Тільки потім, колись, тоді …

 

ВСЬОМУ СВІЙ ЧАС

 

А старіти ніяк не хочеться.

Як же жаль розлучатись з мрією.

А туман по землі клубочиться,

І вернулись пташки із вирію.

Ходить світом весна заквітчана.

І від неї не заховатися.

І здалось мені, що я – дівчина

І що можу ще закохатися.

Заспіваю при зорях й місяці –

І забудеш на мить образу ти.

Тільки жаль, не судилося пісні цій

Твоє серце любов’ю вразити.

Не дивуйтеся, не жахайтеся,

Що весна мені спів принесла.

Якщо можете, то кохайтеся,

Якщо ні, то сушіть свої весла.

І пливіть за велінням течії,

Розгортайте руками кригу,

Розберіть свої весни – де чиї

Й запишіть у життєву книгу.

Бо без весен чого ми варті ?

Без любові світ не відродиться.

Неодмінно знайдіть на карті,

Де дороги із небом сходяться.

І прямуйте до того обрію,

Недосяжного і манливого.

Щоб душа тільки була доброю,

Не дай, Боже, серця зрадливого.

Я тримаю тебе на відстані

І боюся про тебе думати.

Почуття мої справжні, істинні,

Та нема кому напоумити.

У житті у нас все відміряно,

Все окреслено, перевірено.

Час любитися, час лукавити,

А приходить час внуків бавити.