ЛЮБОВ ПОВЕРНУЛА НА ВЕСНУ

 

Я сьогодні плестиму риму

І до ранку вже не засну.

Сонце вже повернуло на зиму,

А любов моя – на весну.

І сміється з мене хурделиця,

І сміється мороз на шибках:

– Сивина вже у косах стелиться,

А ще любощі у думках.

Чи тобі зрозуміти, хурделице ?

В тебе серце й думки льодяні.

А мені буйним хмелем хмелиться

Те, що випало навесні.

Не залякуй мене, морозище.

Сивина у косі ?  Овва !

Мною серце керує, не розум ще,

І йде обертом голова.

Я сама із себе дивуюся.

Що там витівки несамовиті ?

Підмалююся, пофарбуюся –

І зустріну весну в повноцвітті.

Що там буде – потім побачимо.

Так відразу і не збагнеш …

Те, що суджено, що призначено,

Не об’їдеш, не обминеш.

 

Я ВАЛЬСУЮ У СПОГАДАХ

 

Я сьогодні вночі

Десь вальсую у спогадах,

Десь кружляю тремтливо

У вихорі літ.

Ще любов не розквітла,

Живе тільки в здогадах.

Я не знаю, чи слід …

А можливо, й не слід …

Зовсім поруч зі мною

Руді його кучері.

Я п’янію від них

І не знаю, чому …

Перший трепет й бажання

Мене так замучили.

Але я не скажу,

Не признаюсь йому.

Не скажу, не скажу,

Щоб нічого не знав він.

Нащо знати йому,

Що я плачу вночі ?

Що казати, коли

Всі слова, наче зайві ?

Що скажу, коли він

Невблаганно мовчить ?

Перший присмак сльози

У життєвому леготі,

А життя проплива,

Мов бурхлива ріка.

І моргали зірки,

Й захлиналися в реготі,

Що така я наївна,

Немудра така.

Ти ніколи зі мною вже

Не вальсуватимеш.

Знову зорі сміються,

Та я вже не та.

Ти ніколи не знав

І ніколи не знатимеш,

Що до тебе іду,

Все іду крізь літа.

В мене й досі лежить

Лист, тобі не відісланий.

Чи злякалась років,

Чи доріг далини.

Зачерпни з моїх губ

Поцілунок нездійснений.

Хоч на відстані літ,

А таки зачерпни.

Так вже сталось, що ми

По неволі розлучені.

Ти мені посміхнись

І хоч слово шепни.

Чи хтось любить, як я,

Ті руді твої кучері ?

Чи в рудому волоссі

Нема сивини ?

 

ПОКАРАНІ ЛЮБОВ’Ю

 

Із-за гір, із-за гір захмарених

Поспішають до мене вітри.

Ми обоє любов’ю покарані

Не на день, не на два, не на три.

Обімліли, та не обміліли.

Хай коханням оновиться світ.

Серед безладу ми уціліли,

Проживемо тепер сто літ.

Через роки і через роси

Ти до мене таки прийшов.

І травневі могутні грози

Хай омиють нашу любов.

І прадавня відродиться сила,

І ніхто не здолає повік мене.

Я для тебе народжу сина

І назву його твоїм іменем.

Він ростиме міцним та дужим.

А як прийде його пора,

Він ніколи не буде байдужим

До людської біди і добра.

Із-за гір, із-за гір захмарених

Напливають нові почуття.

Ми з тобою любов’ю покарані

Не на день, а на все життя.