НА МОРІ

 

І  не  казка,  і  не  сон  це,

Не  у  сні,  а  на  яву.

Чорне море, кримське сонце,

Біля моря я живу.

Ми з матусею на морі

Будемо аж двадцять днів.

Прокидаємось бадьорі,

Засинаємо без снів.

Досі бачила я море

Лиш у книжці та в кіно,

А тепер воно говорить

Зовсім близько. Ось воно.

Море лащиться до мене –

Аж погладити кортить.

Чорне, синє і зелене –

Аж під сонцем мерехтить.

Сонце кожному хлюпнуло

Хвилю сміху і тепла.

Тільки б літо не минуло,

Тільки б осінь не прийшла.

І сміється моя мама:

– Осінь ще не на порі.

Щойно літа ясна брама,

Щойно липень надворі.

Хвиля бавиться охоче,

І весела, і прудка,

Запитати ніби хоче:

– Хто ти, дівчинко, така ?

Розказати я готова.

Знати все люблю й сама.

– Я приїхала зі Львова.

Моря в нас чомусь нема.

Хвиля радісно хлюпоче:

– Я люблю таких, як ти.

Ми поплаваєм охоче,

Та без мами не ходи.

 

ЇЖ  ТА  РОСТИ

 

Ходить зайчик по городу,

Скрізь бабусі робить шкоду.

Там він висмикнув морквину,

Там надгриз він капустину.

Жаль бабусі вуханя.

Їсти хоче зайченя.

То за що ж його картати ?

То за що ж його карати ?

Тільки як його навчити ?

Як малому пояснити,

Що не можна кожну днину

Їсти іншу капустину ?

– Ти, маленький, не пустуй.

Що не з’їв, того не псуй.

Бо, якщо так будем дбати,

То так будемо і мати.

Бо колись прийде зима.

Взимку голо, взимку пусто,

І боюсь, що без капусти

Я залишуся й сама.

Як від голоду і страху

Ти узимку затремтиш,

То, напевно, бідолахо,

Знов до мене прибіжиш.

Я тобі не дорікну,

Кину моркву, й не одну,

Кину свіжі капусти,

Їж, маленький, та рости.

 

БОЮСЯ ВОВКА

 

Бабуся звернулась

до внучки Галинки:

– Побудеш, дитинко,

без мене годинку.

Я тітоньку хвору

провідати піду.

Скоренько й повернуся,

ще до обіду.

– Бабусю, бабусю,

я вовка боюся.

Не буду сама.

– Та ж вовка нема.

– Ну десь же він є.

– От лихо моє !

Живе він далеко,

у темному лісі.

– А як він прийде,

зробить дірку у стрісі,

залізе до хати

і тут мене з’їсть ?

– Якщо вовк прийде,

то він буде наш гість.

Я хлібчика маслом

йому намащу,

а ще пиріжками

його пригощу.

А може він любить

смачне молоко.

Та й вмоститься в буді,

як пес наш Рябко.

Покрутиться трохи

та й, мабуть, засне.

То де вже там їсти

тебе чи мене.

– Я вовка, бабусю,

уже не боюся.

Чого там боятись,

як вовка нема ?

Я чесно, бабусю,

вам признаюся:

я просто не хочу

лишатись сама.