Козак

В Галинчиній квартирі, у вітальні, стояло дзеркало. Воно було дуже давнє. Від часу навіть трошки скаламутніло його плесо, і вже не дуже чітко проступало в ньому зобра- ження. Галинці іноді навіть здавалося, що на неї з того дзеркала дивилися чужі обличчя: то одне, то інше. Мама сміялася з неї, називала фантазеркою і казала, що просто треба те дзеркало частіше протирати – тоді й не буде здава- тися казна-що. Але Галинка однаково трохи побоювалась того дзеркала і уникала заглядати в нього: йшла у мамину спальню – там у неї було інше дзеркало, нове – в нього й видивлялася.

Та якось ввечері, коли дівчина засиділась за уроками, а ви знаєте, що в старших класах додому задають дуже багато, а якщо ви ще того не знаєте, то неодмінно дізнаєтесь, а треба Вам знати, що Галинка та вчилася вже в десятому класі, – ото сиділа вона собі над уроками, аж раптом . дівчина ми- моволі глянула на дзеркало. В ньому промайнула якась тінь. Галина сторопіла і відвела очі. Але так було ще страш- ніше, і вона змусила себе дивитися прямісінько на дзеркало. Горіла лише настільна лампа. Дзеркало стояло у дальньому куті і ховалося в сутінках. Але було видно. Галя могла битися об заклад. З дзеркала вийшла поважна жінка, ні, не просто жінка, а пані. Вона пройшла через кімнату і спи- нилася неподалік від дівчини. Вона була вже в літах, але ще дуже гарна. На ній була довга святочна сукня. дивна якась. тепер в таких не ходять. Хоча. довгий шлейф тягнувся за нею по підлозі. Дівчина так злякалася, що й закричати не могла. Вона, може, зрештою і закричала б, та жінка загово- рила. Голос був низький, оксамитовий, тихій і лагідний.

• Не лякайся. І не дивуйся. Мою фотографію ти знай-

деш в родинному альбомі. Я – тітка Ганна. А ти, либонь, Галина?

• • Так, – поворушила губами дівчина.
  • От і добре. Ходімо швидше зі мною.
  • Ні – ні! – перелякано скрикнула Галя, запідозривши щось недобре. Жінка засміялася.
  • Кажу ж тобі: не бійся! Нічого поганого з тобою не трапиться. Мені дозволили запросити тебе на бал. Хочеш побувати на балу? На такому, які були колись. Тепер таких немає.

Бал! Та хто ж з дівчат спроможний встояти перед такою спокусою! Хоч Попелюшкою, хоч Принцесою – аби лишень на бал. Та в останню мить дівчина похопилася:

• • Але ж я. – глянула на свій старенький халатик.
  • То пусте, – сказала тітка Ганна. – Ходімо вже.

Вона відхилила дзеркало, немов дверцята, – Галина і не думала, що так можна, – і покликала за собою дівчину. І та раптом перестала боятися і сміливо пішла за тіткою Ганною. Ще мить, лише єдина мить, і вони у сяючій залі. А там. пани і пані, та всі такі повбирані та поважні, виблискують коштовності, сяють оченята у молодих.

Галина розглядалася, зовсім забувши про свій старень- кий халатик.

• • Швидше, швидше! – зашепотіла тітка Ганна, – пора одягатися. Незабаром король приїде, а там і принц.
  • Принц?

І дівчина вже хотіла чкурнути назад, та тітка Ганна вхопи- ла її за руку і потягнула в якусь кімнату. А там. як у казці чи в кіно. Їй щось приміряли, потім скидали, потім інше. і нарешті. Галя з острахом глянула в дзеркало. Глянула – і здивовано засміялася. Вона була, як ті панночки, що в залі, тільки краща. Насправді краща: у неї на щічках живий здо-

ровий рум’янець, та і вся вона була спортивна, підтягнута, а вечірня сукня їй навіть дуже пасувала, і легенькі блискучі черевички, і коштовності – також. Раптом за дверима почу- лося:

• Король! Король!
• Ходімо, – сказала тітка Ганна. І вони увійшли в залу. Всі кланялися королю.
• Ну, нічого особливого, – подумала Галина, – як в кіно.

Точнісінько так, як в кіно.

І тут вона побачила гетьмана, справжнього, в оточенні козаків. Один козак пильно дивився на неї, а був такий гарний як намальований. Дівчина опустила очі. Тітка Ганна доторкнулася до її руки.

• Принц! – шепнула вона. – Як запросить танцювати, не відмовляйся.
• Я не вмію, – злякано зашепотіла дівчина.

Та до них через всю залу йшов пишно одягнений юнак. Це і був принц. Ось зараз він буде біля неї. Галина намага- лася не дивитися в той бік. Та почула біля себе його голос.

• Звідки ти, красуне?
• Я – з України.

Принц щось гмикнув, але дівчина була така гарна, що він відразу і забув про все на світі. Тут зазвучала музика і, о жах, він запросив Галину до танцю. Що робити? І тут рят- івна думка: вона ж у школі ходила на бальні танці! І як це вона забула! Ще вони з дівчатами сміялися: