- Проси, що хочеш. Я згідний. Бо вже мене дуже цікавість розбирає.
- Сидить у тебе в темниці дівчина Настуня.
- Сидить, клята. То й що?
- Випусти її.
- Ти що, з глузду з’їхав? Та я її краще в сарну оберну.
- Як хочеш. Тоді моя таємниця при мені і залишиться. А вона б тебе могла зацікавити. Ну що тобі з того, коли ще одна сарна по лісу бігатиме? А таємниця .
- Ні, вона вперта, і я мушу її в сарну обернути.
- І не обернеш!
- Оберну!
- Давай так: якщо ти Настуню не обернеш в сарну, то віддаєш її мені. А я тобі за те таємницю свою розкажу. Згода?
- Згода. Але ти програв, бо оберну я її в сарну.
Привели Настуню. Вона й справді була гарна, але сумна і бліда. Довгі коси спадали до пояса, брівки чорненькі, наче намальовані, а очі – великі та карі, а них смуток і по сльозі в кожному. Глянув на неї чаклун – і ніби скам’янів. Та недовго отак постоявши, сказав:
- Востаннє тебе прошу: виходь за мене заміж. Багатою тебе зроблю, найбагатшою в світі.
Кінь несамовито рив копитами землю.
- Не піду я за тебе, сказала ж, – тихо відповіла дівчина.
- Жаль мені, але доведеться тоді обернути тебе на сарну.
- Та що вже хочеш зі мною роби.
І чаклун почав чаклувати. Так ретельно він вже давно не чаклував. Та марно: нічого в нього не виходило. Тоді гукнув він спересердя:
- То забирай її з очей моїх! Тільки скоріше, поки я не передумав.
8!
-
- Сідай, дівчино, на он того коня і нічого не бійся, – сказав Сидір до Насті. – Кінь той знає, куди тебе везти.
А коневі шепнув:
-
- До мудрого дерева.
Кінь мотнув головою: ні, мовляв.
-
- Не сперечайся, – сказав тихо Сидір, – роби як велю.
Рятуй дівчину. І чекай там на мене.
Дівчина сіла на коня, і кінь поніс її швидко і прудко до мудрого дерева, далі від володінь злого чаклуна.
-
- А тепер розказуй мені свою таємницю, – втомлено опу- стився на землю чаклун.
- Тепер розкажу . Є у мене такі насінинки, що роблять людину мудрою.
- Давай, давай їх мені! Скоріше! Хочу бути наймудрішим!
- Добре, – сказав Сидір. – Але ж і синів своїх поклич, і дракона, і ще хто там у тебе є.
- Ні, я один хочу бути розумний, найрозумніший.
- То добре. Але ж, уяви собі, як тобі буде важко щось робити, коли довкола тебе будуть самі дурні. Навіть погово- рити про щось розумне ні з ким буде. Загинеш з нудьги. А тепер уяви собі, які загадки зможе загадувати твій дракон, якщо він буде ще мудріший.
- Це правда, але тоді так: вони нехай будуть розумні, а я
- найрозумніший.
- Ну, гаразд, – погодився Сидір, – клич їх.
Чаклун свиснув, та так, що з дерев листя посипалося. До них тут – таки з’явилися його сини, дракон, що знову був з шістьма головами, і ще якесь гаддя. Сидір дістав протичак- лунські насінинки.
-
- Але спершу ти, – сказав чаклун до Сидора, – щоб ти нам часом якоїсь пакості не дав.
82
– З задоволенням, – сказав Сидір, ковтаючи насінинку.
– А тепер – всім! А мені найбільше.
Сидір ходив поміж отою осоружною нечистю і в кожну пащу кидав по насінинці. Він лише пильнував, щоб нікого не пропустити. Решту ж насінин проковтнув сам чаклун.
– Ти знаєш, – сказав він Сидору, – я так і відчуваю, як збільшується мій розум.
– От і добре, – усміхнувся Сидір. – То може ти все – таки заплатиш за мою роботу?
– Е, – сказав чаклун, – то це треба було б, щоб я геть дурним був, щоб живим пустив тебе звідси. Я один маю бути найрозумнішим. Хапайте його!
Але Сидір був напоготові. Він вихопив свою шаблю, що з нею в дорозі не розлучався. Всі злякано зупини- лися. Сидір звернувся до повзучого змія – одного з синів чаклуна. Він добре пам’ятав, що казала йому сарна.
– От ти, приміром, хто? Ящірка ти, от хто!
І диво, – той і справді став ящіркою і заховався в траві.
– А ти хто? – звернувся Сидір до летючого змія. – Ти всього-на-всього жук, справжнісінький жук.
І той справді став жуком і сів на листочку.
– А ти? – звернувся до змія, що дихав полум’ям. Ти – світляк, світитимеш вечором у темряві – хоч така користь з тебе буде. А ти? – звернувся Сидір до дракона. – Я ж тобі вже казав, що ти – павук. Павук і є.
І дракон відразу ж став павуком.
Чаклун з усіх сил махав руками, чаклував, щоб повернути своїм підданим їх попередній вигляд, але в нього нічого не виходило.
Тоді він впав перед Сидором навколішки:
8з
– Не губи мене, Сидоре! Буду тобі за побратима. То ми з тобою.