Пахло теплим і затишним домом. Пахло маминими руками.

І згадалась дитинства казка, Я ношу її завжди з собою, Чи не ту чудодійну ромашку Цілющою звали травою?..

ХТОСЬ СКАЗАВ ЛЕЛЕКАМ

Хтось сказав лелекам У краю далекім, Що на нашій землі І дорослі, і малі Зустрічають весну. Пробудились зі сну Всі річки і ставки, Що уже ластівки У гурті гучному Рушили додому. Що тут галасу було! Хтось вже пробував крило… Хтось вже міряв силу Дехто ще не вірив: Може почекати б, Може б поспитати.

1 кричить лелеченя: “Не чекатиму ні дня!

1 само в дорогу Вирушу, Їй-Богу!” Найбільш статечні та обачливі, Спокійні, мудрі, передбачливі, На перед виходили, Крилами розводили: “Що ж поробиш з нетерплячими, Молодими та гарячими!

 

Нам теж додому хочеться, Аж голова морочиться. Та хто того не знає, Як іноді буває:

Прилетиш — а там засніжено, Запорошено, наїжено, Там і голо, там і холодно, Там і порожньо, і голодно…” Знов гука лелеченя: “Хто тут паніку зчиня? Це кому не сором Із таким докором? Біля лісу, біля річки Нас чекають годівнички, Бо у кожному дворі Є в нас друзі — школярі!” Вище всіх злетів вожак І промовив гучно так: “Годі галас вам зчиняти: Слухайтесь лелеченяти, Бо воно через роки, Виб’ється у вожаки: Буде вести зграю До рідного краю. Зараз всім відпочивати, Бо ранесенько вставати. На зорі у добру путь Вірні крила понесуть, Крізь тривогу й втому — До рідного дому!..”

НЕ ПИТАЙТЕ МЕНЕ

Не питайте мене, що зі мною. Я закохана разом з весною!

 

Дивна радість охоплює душу І про весну співати я мушу, Про ясний небозвід над полями І про землю, що пахне хлібами, Про веснянки, барвінком обвиті, 1 про руки такі працьовиті. Жити б вічно під небом блакитним, Жартувати, сміятися з квітнем, І весняної теплої ночі Все дивитися б милому в очі. Березневе зрадливеє сонце Заглядає до мене в віконце!.. Вірю: радість, що прийде з весною, Назавжди залишиться зі мною. Теплий, лагідний вітер квітневий, Розпаливши рум’янець рожевий, Затихає, як пісня несміла, Що кохання збудить не зуміла. Травень тихо про щастя шепоче, Заманити у мрії так хоче, Наче милий цілує обличчя, В далечінь невідомого кличе.

СПІВАЙ ВЕСНЯНКУ

Ось і твоя любов прийшла. Чого шукала, те й знайшла, І сняться не дарма тобі Щоночі очі голубі.

Так зустрічай свою весну, Чого сумуєш — не збагну. Співай веснянку, йди в танок, Сплети з пісень собі вінок. Хай зрозуміє цілий світ,

Що ти в розмаї дивних літ, Тобі співають солов’ї, Що мрії здійсняться твої.

ВЕСНА

Розбивши дзеркало льодів, Вона вмивалася в струмку… Берізку пестила струнку… І сніг боявсь її слідів.

Чорнів і танув, і зникав,

В ярах ховався боязко, 1 ліс красуні дарував Букети перших пролісок.

Вітали щебетом пташки Діброву розвеселену. Сміялись, сяяли стежки Так весело, так зелено.

І вітер пісню їй співав Про теплі ранки росяні, Сухе їй листя дарував, Приховане від осені.

Та не дивилася вона На ті дарунки вітрові, Бо то була сама весна, Що посміхалась квітневі.

А квітень жартів не любив

З снігами та метелями: Красуні він стежки стелив Все квітами та зіллями.

Сади розкрили першоцвіт, Ще сонцем не цілований. Пишавсь, був весь білий світ, Прекрасний та здивований.

КВІТНЕВИЙ ВАЛЬС

Квітень землю підійма до сонця. А вона під променем пестливим Простягає пагілля зелене, Мов ручата матері маля.

Світить радість з кожного віконця, В кожнім серці сміх дзвенить щасливий І той промінь лащиться до мене, Бо для нього я — також земля. Бо і я — крихтинка того світу, Що з землі бере корінням соки І мені життя дарує весни І цвітіння нездоланних сил.

І мене отой бентежний квітень

Підійма у зоряні висоти

І сміється, наче мій ровесник, Що на вальс несміло запросив. Я пливу у вальсі над землею Під пташині здружені оркестри.

1 вальсують і сади, і плеса, І мене вітають журавлі. Пахне сонцем, хлібом і ріллею…

І моїй планеті заздрить всесвіт, Бо немає в ньому кращих весен, Ніж на нашій сонячній Землі.