Виклик долі 1996

XXX

Видумують у Верховній все нові закони, Обривають кому нерви, кому — телефони. Народ плаче, народ стогне, Гне народ коліна…

Незалежна, суверенна, бідна Україна!.. Твою землю плюндрували,

і тепер плюндрують, Святим іменем Тараса і далі шинкують. Незалежності святкуєм святу роковину!.. Важко стало заробити вже й на домовину!.. Тільки й того, що голосять З усієї сили, Які вони патріоти. Боже ти мій милий! І тебе взяли до спілки, Щоб дурних дурити!..
і не знаєш, що дешевше: Чи вмерти, чи жити. Та вже годі того вірша. Вославим свободу, Що нарешті вибороли рідному народу!.. Де ж ви, хлопці-запорожці, Бо ми вже не знаєм, Чи нас треба визволяти, Чи й так повмираєм.

XXX

Я продираюсь крізь хащі, Крізь чорториї історії, І вперто доскіпуюсь в пращурів: Хто я є?

І відповідь луна мені єдина: Ти перш за все — людина. Я знову історію за сторінки смикаю: Скажи: як людиною стати великою? І вона відповіла, помовчавши трохи: А ти запитай у своєї епохи.

І я повертаюсь до свого часу: До свого цеху, до свого класу, До свого комбайна і до ракети.

І знову гукаю: Історіє, де ти?

І відлуння відповідь гучно повторює: Це ти, людино, твориш історію.

КЛЮЧІ

…І хтось постукав у моє безсоння І запитав: “Чому не спиш вночі? Хіба ж не знаєш, у твоїх долонях Від душ людських і від сердець ключі?” Хто це спитав — мені не відгадати. Кому б оце чужі бентежить сни?

То, може, вишня та, що біля хати Матуся посадила восени.

То, може, вітер недалеко Засушеним листком прошелестів… То, може, був отой сумний лелека, Що відлітать у вирій не схотів. То, може, серце стукнуло в тривозі, Розбуркавши і хвилі, і вітри;

Не стій, мовляв, бездумно на дорозі, А йди, шукай, відшукуй і твори. Лиш сон-утома склеплює повіки Я знову чую ті слова вночі…

Тепер я знаю, скільки мого віку Я чарівні шукатиму ключі.

А СНІГИ БІЛІЛИ

А сніги біліли — не танули, А серця боліли поранені: Чиє — багнетом, чиє пістолетом, А його, дитяче, нестерпним болем. А зірки тремтіли — не падали, А серця боліли — не зрадили, Уста шептали, уста кричали: “Для кожного ката прийде відплата.” їх було четверо, а може, троє…

Він тоді ще гаразд не мів лічити: Був ще малий, та й ніколи вчити… Були в білому, були при зброї…

Щось снилось малій кучерявій голівці?.. Для нього, малого, високі пороги…

Облич їх не бачив — бачив лиш ноги

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve − nine =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.