В гарну казку я вірю ще й нині Хоч не вірю давно в чудеса, Знаю ти у казковій країні На червоних пливеш парусах.
Покоряючи море шалене, Що невтомною хвилею б’є, Ти пливеш неодмінно до мене На тривожне чекання моє.
І запитувать зовсім не треба, Чи тебе я кохаю, чи ні.
Я ще змалку закохана в тебе Коли ти тільки снився мені…
ДОМАЛЮВАЛА
Може, я тебе домалювала, Може, я тебе собі домріяла, Але я тебе такого ждала І в такого тебе, мабуть, вірила. Знала, що десь ходиш по планеті, Що комусь належиш, когось ждеш — І чекала у тривожнім злеті, Чи до мене стежку ти знайдеш. І якщо вже так мені наснилося, 1 якщо вже так на долю випало, Дай же, Боже, щоб усе здійснилося, Щоб я свій до краплі келих випила. Щоб шептали тепло і схвильовано Губи й серце: “Ти прилинь, прилинь!” Хай же буде так, як домальовано Або так, як справді є, амінь!
Як гарно ти сказав на час: “Хай пісня буде поміж нас!” 1 пісня стала поміж нами, Поміж реальністю і снами…
А може, пісня — ми самі? А може, ми в тій диво-пісні?.. На примороженій траві Горять, палають квіти пізні…
Ні, ні, я щось не те роблю… І не про те щось я питаю…
Я божеволію… — люблю?.. Ні, ні, я просто доцвітаю.
Я ЗНАЮ, ТИ ТАКИЙ ДАЛЕКИЙ
Я знаю, ти такий далекий… Від всього світу і від мене. Від того мій сумний лелека Ще більше посмутнів, о нене! Рятуй мене, моя хороша, Від запізнілого кохання!
Хай непосильна тая ноша Мене обійде. Без вагання Ступлю у затінок два кроки — 1 знову роки, роки, роки… Пригаслий біль, забутий щем… Одна під проливним дощем…
Що сталось зі мною? Німію… А хочу сказати: “Мій любий!” Не мрію, не мрію, не мрію, А маряться спраглі губи.
І сто тисяч раз зрікаюсь…
1 знову серце тріпоче…
Не каюсь, не каюсь, не каюсь… Обняти тебе так хочу, Та в тім і собі не зізнаюсь…
XXX
Я хочу сказати тобі Слова ще нікому не сказані. Я хочу співати тобі Пісні ще нікому не співані.
І ми ще, на горе собі, Нічим у житті не пов’язані, 1 ми ще, на горе собі, Шукаєм шляхи несподівані, Щоб ними іти в самоті, Руки лиш торкнутись жаданої, Навіки пронісши в житті Трепет любові нежданої.
НЕ МОЖУ, НЕ ХОЧУ…
Я більше ніколи не хочу стрічати Твій чуб розкуйовджений, збуджені очі. Питай — не питай — я лиш буду мовчати, Бо бити по серцю не можу, не хочу.
Так боляче серцю, коли ти голубиш. Не гладь, не цілуй мою косу дівочу. Я знати не хочу, що ти мене любиш: Тебе я любити не можу, не хочу.
Ти знайдеш подругу, хорошу і щиру, Ти будеш щасливий — тобі я пророчу, Та тільки не треба, не трать в себе віру… А я бути поруч не можу, не хочу.