І я почула, як^го хтось сказав: В таку годину родяться поети.

Колишуть каштани в напівсні, їм казку наколисує квіт-вечір. І хтось мені наспівує пісні, Хтось мовчки гладить голову і плечі.

XXX

Я знала, що тебе нема І що спішу дармісінько-дарма, Та все ж я бігла, сперечаючись з собою. Я бігла на побачення з тобою. Здивовано підводив дуб Свої крислаті віти-брови. А я, затамувавши дух, Шукала першої любові.

І несла пісню на руках — Тобі безцінний подарунок, Дівочих губ солодкий трунок. Тьмяніли роси на квітках… А я все йшла… крізь заметіль, Крізь білоцвітову порошу Й несла свою нелегку ношу — Любов і пісню. Звідусіль Я чула співи солов’їні. Звисали кетяги калини…

І на гарячому снігу, Немов і справді на лугу Цвіли ромашки. А жоржини Самі назустріч йшли мені. Палали зорі в вишині, Горіли ватрами-вогнями. Всі пори року, ночі з днями Злились в одну ясну пору —

Пору дівочої любові, Що обірвалась на півслові…

XXX

Я любов тобі напророчу — Заметіль весняною порошею, Я не знаю, які в неї очі Тільки буде вона хорошою. Вона буде такою вродливою, І земною і не земною. Це нічого, що ти щасливий Будеш з нею, а не зі мною. Буде сміх її неповторний, Ніжний трепет у кожному слові. Ти ж для щастя, запевно, створений І великої вартий любові.

Я залишу собі всі туги, Всі печалі земні, всі болі… Тож чекай її, мій хороший, Нерозтриньканої любові.

ЗА ЩО ЛЮБЛЮ

Люблю тебе я не за стан високий 1 не за хвилі кучерів розкішних, t не за дивний погляд синьоніжний, А лиш за те, що ти узяв мій спокій.

За те, що ти сміливий і несмілий, За те, що ти такий до болю милий. Люблю тебе за все, за все твоє.

Люблю тебе за те, що ти такий… як є.

 

Ти прийди до мене з років чи з віків — Я ніскілечки не злякаюсь.

Грішна я, та гріхів своїх Не зрікаюсь і не каюсь. Я не можу без тебе і край. Почуття це якесь шалене. Хочеш — милуй, а хочеш — карай, Тільки більше не йди від мене. Ти спитайся там у пітьмі (Знаю я, що вона тривожна), 1 якщо вже інакше не можна, То мене з собою візьми, Тільки більше не йди від мене…

Я ТОБІ НЕ ДОРІКАЮ

Мовчки слухаю пісні Або з трепетом співаю… Може боляче мені, Та тобі не дорікаю. Мовчки часом край вікна Милий спогад відганяю. Вдвох були, тепер — одна… Та тобі не дорікаю.

Юність зве мене в танок — Я одна її вітаю А хотілося б удвох… Та тобі не дорікаю. На одну прийди хоч мить! Я надіюсь і чекаю. Не прийдеш… Душа болить, Та тобі не дорікаю. Інша щастя принесе.

 

Я з лиця її не знаю. Будь щасливий — ось і все. Я тобі не дорікаю.

ТИ ПОКЛИЧ

Я піду, не спитавши куди: У сніги, чи у буряну ніч, У п’янкі, у вишневі сади… Ти поклич мене, тільки поклич. Ти мене відшукай, відшукай Серед сотень і тисяч облич І в новий, невідомий ще край Ти поклич мене, тільки поклич. І якщо ти оступишся десь, То не знайдеш надійніших пліч. Я пройду, де ти сам не пройдеш. Ти поклич мене, тільки поклич. Спиню річку поміж берегів, Днем зроблю заполярну я ніч, Стану квіткою серед снігів… Ти поклич мене, тільки поклич. Ти облиш всі вагання свої, Прожени їх з задуманих віч. Чуєш, просять ліси та гаї: “Ти поклич її… Чуєш? Поклич!”

XXX

Я тебе виношу, Я тебе вимрію!.. Трави не викошу — Росами вимию. Квітами зіроньки Я позаклечую,

Хай несподіванки — Не заперечую. Йтиму стежиною, Йтиму дорогою. Стану єдиною Пересторогою. Стану пелюсткою Квітки незнаної, В засуху плюскотом Хвилі жаданої. Квіти незірвані… Небо задимлене… Ти тільки вір мені, Ти тільки жди мене. Серця забаганка, Тиха сподіванка… Ти моя загадка, Ти моя співанка…

XXX

Я тебе покохала ще змалку, В ті дитинства далекого дні. Жив ти десь в кришталевому замку 1 приходив до мене у сні.

Ти приходив у сон, мов у казку, І розгонив задуму з чола.

І дівочу бентежність і ласку Я для тебе чомусь берегла.

Потім з мене сміялись дівчата, І казала матуся мені: “Годі принца тобі виглядати, Он, під вікнами, хлопці земні…”