Не договоримось конкретно ми,
Де стрітись знову.
То ж не чаруй з такою силою, Дозволь тебе назвати милою, Зроби успішною, щасливою Нашу розмову.
ЖОРЖИНИ
Де синіють гори, де цвітуть жоржини,
Де сади бентежить солов’їний дзвін, В’ються понад річкою дві вузькі стежини, Там удвох ішли ми мріям навздогін.
XXX !
Скоро знов ти пройдеш по вузьких стежках І побачиш річку голубу мою.
Поклонись від мене ти сумним жоржинам І скажи, що я їх над усе люблю.
XXX
Заспівай жоржинам пісню про кохання, Ту найкращу пісню, що співала я. Передай жоржинам ти моє вітання І скажи, що я вже більше не твоя.
XXX
Де синіють гори, де цвітуть жоржини,
Де сади бентежить солов’їний дзвін, Так і не зійшлися дві вузькі стежини, Розділились мрії на твої й мої.
Я СТАНУ КАЗКОЮ
Тебе не ждала я — Ти сам зустрів мене, А парк зеленими Журився кленами. Тепер не ждеш і ти, Та вперто вірю я, Що стану казкою, Чиєюсь мрією. В тривозі-захваті Когось чекатиму, І веселитимусь, 1 сумуватиму, Л юбов ’ ю~л аскою Когось зігрію я, Я стану казкою, Я стану мрією. Я стану хвилею, Я стану піснею, Для когось милою, Комусь незвісною. Тепер не жди мене — Не буду плакати, Бо кимось знайдене Хтось мусить втратити.
МІСЯЧНОЇ ночі
Я ледь чутно двері прочиню В прохолодну вечорову тишу. На холоднім росянім листку Я теплом ім’я твоє напишу. Десь упала зірка з висоти Й задзвеніла у чиєсь безсоння.
І здалось мені, що знову ти У моє постукав підвіконня.
Я стою і голову мені
Вишня гладить кучерявим гіллям. Я стою і чую в тишині, Як гуде гучне твоє весілля.
1 завмер листок в моїй руці, Посмутніли квіти і дерева, І тремтить у мене на щоці Чи сльоза, а чи роса вишнева.
Нахилився місяць до землі
І шепнув до мене таємниче: “Ти облиш всі смутки і жалі, Ще тебе весна твоя покличе”. Він жартує з мене, певна річ, Я й сама це добре розумію, Та дивлюсь у ту духмяну ніч Й заперечить місяцю не смію.
XXX
Цвітом черемшини, Усміхом калини, Смутком лебединим Ти прийшла — Перші сподівання, Трепетні бажання В серце юнакові Принесла.
Як без тебе бути? Як тебе забути, Дівчино хороша,