У затінку часу
поезії
ЗМІСТ
СЛОВО ВІД АВТОРА, СЛОВО ПРО АВТОРА
(ЗАМІСТЬПЕРЕДМОВИ)…………………………………………
ДО ВАС ОЗВУСЯ ПІСНЕЮ ЧИ СЛОВОМ
Гіркі слова, народе, не тобі
Я вам пісню свою передам
Тим, хто причетний до Голодомору
У затінку часу
ПРОЗРІННЯ
Кому – казати, а кому – слухати
КОМУ – КАЗАТИ, А КОМУ – СЛУХАТИ
ЗМІСТ
Замість приказки
Гризя
Бублик та його друзі
Не можна кривдити жабу
Розповідь баби Федори
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Бабуся Тетяна сидить на стільчику. Довкола неї –
діти,внучата, свої і чужі.
В хаті тепло. Кіт Мурко умостився в бабусі на колінах. Діти не
проти, щоб з ним побавитися, але бабуся Тетяна не дозволяє:
– Не займайте його. Мурко набігався надворі, а там холодно, сніг,
мороз, – зима до нас прийшла. Нехай Мурко поспить.
– Тихо, Сергійку, Мурко спить, – зупиняє Юля свого галасливого
молодшого братика.
– Нічого, Юлечко, наші розмови Муркові не заваджатимуть. Аби
лише його ніхто не зачіпав.
– А погладити Мурка можна?
– Можна. Тільки легенько.
Дума про час
ДУМА ПРО ЧАС
Молитва
Всемогутній Господи, благослови наш народ, нашу Україну, віру, незалежність та
волю! Хай твоя ласка осіняє наше сьогодення та прийдешнє майбуття — наше покоління
святою правдою і вірою, любов’ю, згодою та мудрістю, здоровим духом і тілом, силою,
снагою, стійкістю і несхибністю і сьогодні, і завтра, і в Галактиці століть.
Не допусти, Господи, до руїни нашої віри, мови та культури. Благослови, Господи,
наші родини, сім’ї, дітей, внуків і прийдешні покоління здоров’ям та благовістом,
добрими вчинками, гарною наукою, щасливими дорогами та проживанням на рідній землі
в ім’я Твоє, Боже! /М. Баран/.
Казки Діда Степана
КАЗКИ ДІДА СТЕПАНА
Замість приказки
Русаленя
Кошик з гостинцями
Чарівна шпулька
Фея довгого сну
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Дід Степан був одним з найщасливіших дідусів на світі. У
нього було шестеро онуків і двоє правнуків. Як зійдуться всі, тоді у
діда Степана повнісінька хата сміху, пустощів і просто дитячої втіхи –
до діда прийшли. Якщо пройти стежечкою через город, то потрапиш у
садок діда Степана. Отам розкіш, отам роздолля. Але діти в садок не
йдуть: бджіл бояться. У діда Степана пасіка. Медом діти ласують
охоче, а бджіл бояться.
Допоки я живу
Допоки я живу
Поезії
ДОПОКИ Я ЖИВУ
Допоки я живу, то я співаю.
Допоки я співаю, я живу.
Старих пісень чомусь не забуваю
І пісню перехоплюю нову.
Бо що життя без пісні? – Тлін і порох.
Бо тільки в пісні зродиться любов.
Бо тільки в пісні серця добрий порух,
Все, що минуло, воскресає знов.
А вже ті вірші ! От морока з ними !
Вихлюпуються повінню з душі.
Мене самі шукають горді рими,
Лише їх записати поспіши.
Хтось прочитає – може й посміхнеться,
А може і сльозу з очей змахне.
А може, як життя моє минеться,
Хтось з віршами згадає і мене.
Ну що ж, я даром літ своїх не трачу –
Співаю пісню, і стару, й нову,
Сміюся часом, часом і поплачу.
Допоки я співаю, я живу.
Бабусина скриня
Бабусина скриня
ТРИ БАЖАННЯ
Жив та був собі чоловік. Та було у нього аж три сини. Жили не вбого, був і хліб, і до
хліба, і гроші водилися. Постарів батько, відчув, що сили поменшало: знать, старість
підходить. От покликав він своїх синів та й каже:
— Сини мої любі, прийшла моя старість. Будете без мене господарювати. Та хочу я на
останок виконати по одному бажанню для кожного з вас. От ти, мій найстарший сину,
чого б ти собі бажав?
Старший син опустив очі, ніби соромлячись, та й каже:
— Я вже давно вам, тату, хотів сказати, та все якось незручно було. Хотів би я бути
багатим. Дуже вже мені того багатства кортить. Більше б нічого не хотів …
Ой хто, хто Миколая любить…
Ой хто, хто Миколая любить…
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Всі діти те знають, і навіть дорослі, котрі теж колись були
дітьми, що в грудні є така чарівна ніч, одна-єдина, коли
стається диво: до дітей приходить святий Миколай і розкладає
їм свої подарунки. Всі вважають, що святий Миколай
приходить тільки до чемних, до слухняних дітей. Але це не
зовсім так. Цей дідусь дуже добрий. Інколи він приходить і до
неслухів, вибачаючи їм їхні пустощі, але часом поряд з
подарунком кладе маленьку різочку, щоб начувалися і не
пустували.
Read More
Крижана Дівчинка
КРИЖАНА ДІВЧИНКА
У невеликому місті, у звичайній міській квартирі жила собі жінка. Так вже якось у неї склалося, що жила вона зовсім одна, нікого в неї не було. Сусідки дітьми, онуками клопочуться, а тітка Настя – сама собі. При людях вдавала, що все це їй байдуже, а насамоті частенько і сплакне:
– Ну чому я не маю, скажімо, маленької донечки? Маленької, гарненької… Як би я її любила! Наближалося Новорічне свято. Хоча, яке це для тітки Насті свято? Всі Новий рік зустрічають родинами, а вона… ні до кого в гості йти їй не хотілося, хоча сусідки її кликали до себе.
Read More
Слід Сингалевича
ВІД УПОРЯДНИКА
Роки гортають сторінки історії. Історія – це глобально. А ми – люди, прості і грішні… Що ми? Та серед
людей є всякі: звичайні і незвичайні. Вони живуть поряд. Часто їх навіть важко вирізнити. Але, коли їх не
стає, коли вони йдуть у небуття, раптом розумієш, як тепер їх бракуватиме.
Слід людини на землі. Іноді він непомітний. По ньому пройдуть інші, пройдуть не помітять, затопчуть…
А людина жила, щось робила, мріяла. Якщо лише про власний добробут – це тлін, а якщо творила, хотіла,
щоб світ став кращим, несла людям свою душу в поезії, в пісні, в музиці, в дзвоні бандури… От ми з Вами і
прийшли. Прийшли до склепу на Янівському цвинтарі, де знайшов свій спокій кобзар-бандурист Юрій
Данилів. Особливих регалій він не мав, бо хто б, скажіть, мав би його ними наділити? Радянській владі
було не до нього. А люди… Вони радо приймають те, що їм дають щедрі душі, такі, як була у Юрія
Даниліва, а потім за буденними клопотами забувають згадати про того, що наділив їх своїм духовним
скарбом. Таке життя. Read More