Бабусина скриня

Бабусина скриня

скачати у форматі PDF

ТРИ БАЖАННЯ

Жив та був собі чоловік. Та було у нього аж три сини. Жили не вбого, був і хліб, і до
хліба, і гроші водилися. Постарів батько, відчув, що сили поменшало: знать, старість
підходить. От покликав він своїх синів та й каже:
— Сини мої любі, прийшла моя старість. Будете без мене господарювати. Та хочу я на
останок виконати по одному бажанню для кожного з вас. От ти, мій найстарший сину,
чого б ти собі бажав?
Старший син опустив очі, ніби соромлячись, та й каже:
— Я вже давно вам, тату, хотів сказати, та все якось незручно було. Хотів би я бути
багатим. Дуже вже мені того багатства кортить. Більше б нічого не хотів …


— Гаразд, — сказав батько, — тільки спершу добре подумай, щоб потім не жалкувати.
— Та тут і думати нічого, — сказав старший син, втішений тим, що його батько першим
спитав, і що ніхто з братів його не випередив.
— А ти, мій середній сину, чого б хотів? — звернувся батько до середнього сина.
— А я б, тату, хотів мати жінку красуню. Щоб найкраща в світі була.
— Добре, — сказав батько, — і твоє бажання попробую задовільнити. А ти, мій
найменший сину, — звернувся батько до найменшого, — яке в тебе бажання буде, щоб,
виконавши його, я міг би відійти у далекі світи?
— Я, тату, поступився б усіма своїми бажаннями, аби ви здорові були і перебували завжди
з нами, але, якщо вже ваша така воля, то … Хотів би я, щоб у мене була найрозумніша
жінка на світі.
— Важке ти дав мені завдання, сину, — сказав батько, — та мушу й твоє бажання
виконати. От виконав батько бажання своїх трьох синів. Старшому віддав всі свої статки.
Лишив собі мізер на прожиття. Знайшов і середньому красуню-дружину, та таку гарну, що
й на світі, здається, кращої нема. Довго шукав найменшому найрозумнішу жінку.
Здавалось, не виконає бажання свого найулюбленішого сина, але нарешті й це йому
вдалося. Сам придбав собі хатину у лісі та й оселився в ній.
Минув час. І захотілося батькові провідати своїх синів і подивитися, чи щасливі вони.
Подався спершу до старшого сина. Стоїть на горбочку старенька обшарпана хатина.
На подвір’ї ні курочки, ні качечки, навіть кози немає. Подивувався батько зі свого
багатого сина. Зайшов у хату. А там син і невістка сидять по різних кутах, одне з другим
не розмовляючи.
— А що тут у вас сталося? — запитав батько, — де ж все ваше багатство поділося?
— Ой, тату, — заламав руки старший син, — та дав мені Бог жінку ледачу, не вміла
додбати та багатства доглянути.
— А ти ж, де був, — заспішила, — а ти ж хіба не пив та не гуляв?
— Ой, правда, жінко, — зітхнув гірко старший син, — і я не дбав, і я не пильнував, пив та
гуляв, купував тобі розкішні убрання та прикраси. Часто збиралися ми на пишні банкети,
все хотілося нам перед багатими бути не гіршими. Пішло наше багатство за вітром, тільки
спогади залишились.
Пожурилися вкупі, та й забрав їх батько у свою хатинку, бо у них і їсти нічого було.
От пішов батько до середнього сина подивитися, як він живе із своєю красунею.
Прийшов, стоїть хата ще гірша за братову. Зайшов батько в хату, а там бідність
виглядає з кожного кутка. А син на якомусь лахмітті недужий лежить.
— Добридень, сину мій. Бачу, що не маєш ти щастя. А де ж твоя красуня-жінка?
— Ой, не питайте, тату, — заплакав середній син, — краще б було мені вік її не знати.
Поки возив її по банкетах та купував убрання та прикраси, доти ще нічого. А коли статки
наші скінчилися, та ще й я на лихо занедужав, то подалася вона з іншим світ — за очі. А я
тут один, нікому ні їсти зварити, ні води принести.
Пожурився батько і з тим сином та й його забрав у свою хатинку.
Відпочив трохи старий та захотів провідати меншого сина.
— Ну, коли і цей нещасливий, то і жити нічого.
Іде батько та й іде. І страшно йому: а раптом і того спіткала лиха доля та нещаслива.
Аж ось виринає садочок, а там і хатка чепурненька. Син з невісткою саме худобу
порали. Двійко діток їм допомагали. Всі були такі заклопотані, що й не відразу помітили
старого. А коли помітили, то привітали та й повели в хату. А в хаті тепло та затишно.
Пахне печеним хлібом і смачною стравою. Нагодували батька, онучат показали, а коли
той відпочив, повели господарство показувати. Було там усього: і дві корови з телятами, і
свиня з поросятами, і вівця з ягнятами, і квочка з курчатами, і качка з каченятами, і навіть
кішка з кошенятами і ще багато всякого такого, чого ніхто й ніколи не бачив. Та кругом
все до ладу, все у злагоді з усмішкою на виду.
От сіли вони під хатою у холодочку, та й почав розповідати батько про старших синів. Та
так журився, що аж заплакав з горя.
А потім і питає:
— А скажіть мені, діти, чия то заслуга, що вам вдалося багатства надбати та в злагоді
жити?
— Ой, тату, — сказав менший син, — це все моя жінка, це все вона. Знає як усьому лад
дати. А що вже роботяща! Так і другої такої не знайти.
— Ні, тату, не слухайте його, — заговорила жінка, — це все він.
Під його господарським оком і хліб сам родить.
Послухав батько дітей своїх та й сказав:
— Бачу, що не головне щастя в руки взяти, а ще й втримати його треба. І ще скажу я вам:
де в домі згода, там на полі врода.
— А б ще додав, — сказав менший син, — не той розум, що в гаманці, а той, що в голові.
А жінка слухала, слухала та й своє слово докинула. А оскільки вона була розумна, то й
слово її теж розумне було.
— Людина людину шанує, а праця обох годує, — сказала вона. І батько переконався, що
його невістка й справді дуже розумна.
А ви що скажете?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

three + eighteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.