Крижана Дівчинка

КРИЖАНА ДІВЧИНКА

скачати у форматі PDF

У невеликому місті, у звичайній міській квартирі жила собі жінка. Так вже якось у неї склалося, що жила вона зовсім одна, нікого в неї не було. Сусідки дітьми, онуками клопочуться, а тітка Настя – сама собі. При людях вдавала, що все це їй байдуже, а насамоті частенько і сплакне:
– Ну чому я не маю, скажімо, маленької донечки? Маленької, гарненької… Як би я її любила! Наближалося Новорічне свято. Хоча, яке це для тітки Насті свято? Всі Новий рік зустрічають родинами, а вона… ні до кого в гості йти їй не хотілося, хоча сусідки її кликали до себе.
Тітку Настю всі любили: чи дитина захворіє, чи так залишити ні з ким, – тітка Настя завжди напохваті. Завжди виручить.
Поставила у вазу гілочки ялиці, прикрасила дощиком, ~ хай і в неї свято буде. Сусідки жартувати:
– А ти, Насте, у Новорічну ніч бажання загадай – кажуть, все збувається.
А самі готували подарунки дітям та онукам. Вони собі жартували, а тітка Настя і справді вірила, що в Новорічну ніч всі бажання збуваються. От і настала та незвичайна Новорічна ніч. Рівно опівночі, коли всі вітали одне одного з Новим роком, до тітки Насті хтось постукав у вікно.
– Причулося, – подумала жінка, картаючи себе, що вже їй вчувається щось. Але стук повторився. Тітка Настя здивувалася. Ще б не дивуватися, її вікно виходило на просторий
балкон, але ж… Це був четвертий поверх. Тітка Настя підійшла до вікна. Спершу вона ніби нікого не побачила. Але раптом почула тоненький голосок:
– Мамо! Ну відчиняйте ж!
І жінка, не думаючи, не розмірковуючи, відчинила двері. У хату увірвався морозяний холод. А перед тіткою Настею стояла… маленька дівчинка.
– Заходь, – запросила жінка. Дівчинка увійшла.
– З Новим роком! – привітала маленька.
– І тебе з Новим роком! – радо відгукнулася тітка Настя. Тепер і в неї є гостя! Але як вона сказала: “Мамо, відчиняйте!” Так, так! Вона так сказала. Тітка Настя це добре пам’ятала… Але чого вона така бліда?
– Ти замерзла? – запитала тітка Настя. Вона доторкнулася до її руки – і відсахнулася:
– Боже мій!
Рука була крижана. Дівчинка засміялася. Сміх її дзвенів, як кришталевий дзвіночок, але це не був той життєрадісний сміх, яким сміються діти. Він собі дзвенів якось сам по собі, нібито й не вона сміялася. Жінка почала пильніше приглядатися до дівчинки. Вона була біла-біла, ніби аж прозора, а коли довго на неї дивитися, то ніби аж з голубизною. У неї були гарні голубі очі, але якісь такі… холодні чи байдужі… Аж моторошно було в них дивитися.
– Звідки ти прийшла? – запитала жінка.
– Я тепер буду ваша, – сказала дівчинка – ви ж хотіли дівчинку? От і маєте мене! Я – ваш Новорічний подарунок.
– І звати тебе Оленка?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eight − five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.