По землі ходила казка

ПО ЗЕМЛІ ХОДИЛА КАЗКА

скачати у форматі PDF

  Любі діти й онучата,
Любі хлопчики й дівчата.
Сідайте гарненько
Й слухайте чемненько.
У баби Тетяни
В кошику – каштани.
Роздай, Богданчику,
Діткам по каштанчику.
Тут все зважено,
Все розраховано:
В кожному каштані
Казочку заховано.
Зробіть таку ласку –
Помандруймо в казку.
Не турбуйтесь, мами й тати:
Всі повернуться малята.
А хто хоче, нумо з нами,
Любі тати, любі мами,
І бабусі, й дідусі, –
Помандруємо усі.

 


По землі ходила казка. Ходила собі та й ходила. Дітей забавляла, розуму навчала. Була
ласкава, була цікава.
Розпустуються надміру діти – сяде казка біля них, розправить кінці своєї хустки – і
настає тиша: діти слухають казку.
А бува, не хоче спати якась дитина, вередує, пхинька, – казка тут як тут. Сяде біля
ліжка – і дитина заспокоїться, а через якийсь час, дивись, і очка заплющить – спить.
Почув про казку чарівник і злякався, що вона на світі велику владу має. Розшукав він
її і сказав:
– Мусиш, казко, ти переселитися в іншу країну або й на іншу планету.
– Добре, – чемно відповіла казка. – Тільки дозволь мені наостанок діткам казку
розповісти.
– Добре вже, розповідай, – сказав чарівник. Почалася казка. Чарівник і сам не помітив,
як заслухався. Та на найцікавішому місці казка обірвалася:
– Ну, мені пора.
– Куди ж ти? – несподівано запитав чарівник.
– В іншу країну, – заклопотано сказала казка.
– Залишися, – попросив чарівник, – я хочу знати, що було далі.
І казка залишилася. Відтепер в кожній казці неодмінно присутній чарівник.
Ходить по землі казка, заходить до кожної оселі, де є малі діти. А іноді й дорослі її в
гості запрошують. Прийде до хати, сяде на ослоні чи й долівці – і настає злагода і тиша.
Запросіть до себе казку – не пожалкуєте.

ПРИГОДИ МАЛЕНЬКОГО ЮРАСИКА
Жили собі чоловік і жінка, та був у них синок Юрасик. Хлопчик був дуже гарненький,
моторненький, та от біда: був він такий маленький, що спати лягав у сірникову коробочку.
Журилася мама:
– Ну як він буде у світі жити, такий маленький та беззахисний?
– Нічого, – втішав її чоловік, – коли буде добрий та розумний, то проживе. Ого, ще й
як проживе!
Отак батьки Юрасикові то журилися, то самі себе розраджували.
Якось Юрасик бавився на подвір’ї. Зирк – аж повз їхній будиночок бабуся старенька
іде, клубочок в руках несе.
– Не з наших, – подумав хлопчик. І тільки він встиг так подумати, як у бабусі випав з
рук клубочок, тільки кінець нитки в руках залишився. Випав той клубочок та й покотився. А
бабуся скоренько почала ту нитку на новий клубочок мотати. А тим часом і каже до
Юрасика:
– Побіжи-но, хлопчику, та й наздожени мій клубочок. Бач, як швидко котиться. Я вже
стара, мені його не наздогнати, а в тебе ніжки он які прудкенькі.
Побіг Юрасик за тим клубочком. А він все котиться та й котиться, все швидше та й
швидше. От-от піймає його Юрасик – аж він далі покотився. А баба все мотає та й мотає
нитку.
І не помітив хлопчик, що давно вони уже поминули його село, і поле, і зайшли у
темний ліс. Аж тут Юрасик зупинився та й заплакав. А була то не проста собі бабуся, а Баба
Яга. Прикрикнула вона на Юрасика, посадила хлопчика собі в пелену, підняла свій клубочок
та й пішла у дрімучі хащі, де була її хатка. Принесла хлопчика додому, витрясла з пелени і
сказала:
– Такий, як ти, мені якраз і потрібний: їстимеш мало, а робитимеш, що треба. Гусей
для початку пастимеш та мого кота Мурка годуватимеш. Та гляди мені, без фокусів.
Надумаєш тікати – дожену і вовкам віддам: не натішаться тобою.
Страшно стало Юрасикові і Баби Яги, і тих вовків, та й кіт для нього цілим тигром
здавався. А коли гусак зашипів і хотів його вкусити, хлопчик як підстрибне – та й верхи на
гусакові опинився. Аж Баба Яга засміялася.
Так Юрасик жив у Баби Яги. Пас гусей, годував кота Мурка. До роботи він звик, та
додому йому так хотілося, що хоч сядь та й плач.
Одного разу побачив хлопчик, як Мурко ганяється за маленькою мишкою. От-от
піймає.. Пожалів Юрасик ту мишку, може тому, що сам був такий же маленький і
беззахисний. Але як їй допоможеш? Та раптом, коли, здавалось, мишці вже ніяк не втекти від
котячих пазурів, хлопчик як кинеться та як ухопить з усієї сили кота за хвіст. Кіт з переляку
та несподіванки випустив свою здобич і зафучав на хлопчика. Він, певно, роздер би його, але
розумів, що за Юрасика йому влетить від Баби Яги. А мишка втекла собі. Вночі, коли
Юрасик вже вклався спати, він раптом почув біля себе мишачий писк. Хлопчик злякався, бо
не можна сказати, щоб він мишей дуже любив. Скоріше – навпаки. А мишка пропищала:
– Не бійся, хлопчику. Я прийшла подякувати тобі за те, що ти врятував мені життя. Я –
донька королеви Мишанди Дванадцятої. І моя мама неодмінно нагородить тебе. Ходімо.
– Мені не треба нагороди, – сказав Юрасик. – Мені треба додому.
– Я думаю, що моя мама і це для тебе влаштує, вона ж королева. Ходімо швидше, поки
кіт спить.
І вони пішли. Пролізли спершу в мишачу нірку, а там… Там було справжнє підземне
місто. Великі і малі миші сновигали скрізь. Хлопчик спершу лякався, а потім і лякатися
перестав.
Він слухняно йшов за маленькою мишкою. І прийшли вони до величезної нори.
Посередині на троні із сиру сиділа королева Мишанда Дванадцята.
– Мамо, ось той хлопчик, що врятував мені життя, – запищала маленька мишка.
– Похвально, – поважно сказала Мишанда. – Це дуже рідко буває, що люди нам
допомагають. Переважно вони ставлять на нас пастки або ж заводять тих противних котів. Та
ти – молодець.
– Нагороди його, мамо, – знову писнула мишка. – А ще він хоче додому.
– Ми самі знаємо, що нам робити, – гордо сказала Мишанда. – Принесіть йому медаль
із сиру, – наказала вона. І дві меткі миші кинулися виконувати її розпорядження.
– Це дуже висока нагорода, – пропищала на вухо Юрасикові маленька мишка.
– Я додому хочу, – сказав хлопчик.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − 3 =