У ПЕРЕДГРОЗЗІ
Десь грім гримів, і грізні блискавиці
Нам сповіщали: наплива гроза.
І хмари, наче перелітні птиці,
Вже фарбували в темне небеса.
З стихією угоду не підпишеш.
Вона не обійде, не обмине.
Була така невиспівана тиша,
І виспівати кликала мене.
І я почула полохливу птаху,
Вона була безсила і мала.
Вона кричала з розпачу і страху.
А чим я їй допомогти могла?
А може тут десь зовсім недалечко,
В гущавині, серед пахучих м’ят
Її гойдалось плекане гніздечко,
А в ньому кілька діток-пташенят.
Отак і ми. У тихім передгроззі
Чекаємо наближення грози.
І мліє серце у якійсь тривозі,
Боїться неминучої сльози.

ОСІННІ БАРВИ

ЩЕ ОДНА ОСІНЬ
Осінь…
Ти така нереально справдешня.
Осінь…
Ти сумна і якась нетутешня.
Звідки ти прийшла?
Як ти нас знайшла?
Ти з якої планети?
Вже сумують поети –
Ще зоря їм твоя не зійшла.

Осінь…
Це тобі моя пісня квіткова.
Осінь…
Кожен раз ти така загадкова.
В кольори твої
Вбралися гаї.
Хтось вже вірші римує,
Хтось тебе вже малює.
Ти приходиш до нас, як обнова.

І птахи перелітні
По-осінньому літні,
Та вже мусять летіти –
Закінчилося літо.
І холонуть вже роси,
Бо прийшла до нас осінь.
Осене,
Чи тобі їх не жаль?
В просині
Поведе їх вожак.
Де польоту межа,
Він те знає.
Десь країна чужа
Їх чекає.
І летить сумно клин.
Він такий не один.
У холодних вітрах
Їхній стелиться шлях.
І прощається птах
З рідним краєм.
Осене,
Чи тобі їх не жаль?..

Знову осінь сумна
Зупинилась край мого вікна.
Заглядає у шибку,
Замерзлими пальцями стукає.
Я вікно відчиню
І впущу її, тиху й сумну,
І її самоту прожену,
Хай вона мою пісню послухає.
Бо вона, як і ми,
Вже боїться морозів зими.
Бо і їй, як і нам,
Не коритися білим снігам.
І заплаче дощами,
І затужить вітрами,
Ти не йди від нас, осене,
З золотавими косами.
Залишайся ще з нами.

ХАЙ БУДЕ ОСІНЬ
За руку літо привело
Так рано осінь.
Кудись поділося тепло
І неба просинь.
Пташиний довгий переліт.
Де ж літня спека?
Її поніс з собою в світ
Старий лелека.
А за вікном вже зацвіли
Осінні квіти.
Ти їх до серця притули,
Аби зігріти.
Ті квіти осінь просто нам
Подарувала.
Якби могла то я б її
Намалювала.
Відсвяткувало вже село
Свої обжинки.
Дарує осінь нам тепло
І смуток жінки.
Воно ще гріє, не пече,
Таке дбайливе.
Торкнула осінь за плече –
І я щаслива.
Вже натомилася земля,
Спочити хоче.
Її лиш вітер звеселя,
Ще дощ не мочить.
Ти зачиняй скоріш вікно.
Холодні ранки.
Чи господиня, чи давно
Вже може й бранка.
Лише торкнулася дерев –
Й змінила барви.
Сумує добрий львівський лев.
Прийміть як дар ви
Ті золотаві килими
І довгі ночі.
Хай буде осінь, бо зими
Я так не хочу.
Писати, осене, тобі
Я не втомлюся.
До тебе в радості й журбі
Я прихилюся.
Тебе я, осене, люблю
У древнім Львові.
Та не зривай так без жалю
Листки кленові.