НАМАЛЮЙ СОНЕЧКО
Ми поїхали на море,
Хоч ніхто нас не просив,
Щоб засмагнути хоч трішки
І нових набратись сил.
З нами дівчинка гарненька,
Наче сонечко, ясна,
Не велика, не маленька –
В другий клас іде вона.
Знає мама, знає тато:
Ображатися дарма,
Що у Львові див багато,
Але моря в нас нема.
Ми купались, засмагали,
Чайка міряла крило,
Шкодували, що у Львові
Зовсім моря не було.
Раптом дощик десь узявся,
Загримів потужно грім,
Спохмурніло, вітер знявся,
Стало сумно нам усім.
Зіпсував нам всю погоду
Дощик той, що не вщухав.
Доливав у море воду,
Сонце в хмари заховав.
– Що ти, дощику, на коїв? –
Йому дівчинка гука.
– Нам погоди б не такої,
Особливо малюкам.
Та без толку ця розмова,
Дощ собі все йшов та й шов.
– Я зі Львова! Я зі Львова!
Добре, що я вас знайшов.
Я занудився за вами.
Де поділися? Куди?
Та й пішов над берегами
І потрапив аж сюди.
– Що робити, люба донечко?
Намалюй скоріше сонечко.
Щоб веселе і ясне.
І побачиш – дощ мине.
Всі малюнком милувались:
Тато, мама, я і ти.
В мить хмарки порозбігались,
Дощик перестав іти.
З неба сонечко сяйнуло,
Бо кортіло і йому
Подивитись на малюнок
Та й на дівчинку саму.
Дивувалось і сміялось,
Вмило промені свої.
Дуже дівчинка старалась.
Як не втішити її?

А Б Е Т К А

А а
Антилопу Ала мала,
Антилопу пасти гнала.
Антилопа утекла –
Тільки й того, що була.

Б б
Баба била барана,
бо баран лиш бекать зна.
Баба била батогом,
щоб не був він бараном.

Стояв Богдан
І їв банан.
Прийшов баран:
– Віддай банан!
– То мій банан, –
сказав Богдан.
Забекав жалібно баран:
– Ніколи я не їв банан.
А кажуть всі, що він смачний,
І соковитий, й запашний.
Ну хоч шматочок дай мені!
Ти собі купиш, а я – ні.
– Бери, – сказав малий Богдан –
І навпіл розділив банан.
– Ту половинку з’їм я сам,
А другу барану віддам.
Тепер вже знатиме баран,
Який смачний отой банан.

В в

Варя воду набирала,
Варя відра вибирала:
Що маленьке – то собі,
Що велике – то тобі.
А Василько воду носить,
Відпочити Варю просить,
Бо Василько в тата вдався –
Він роботи не боявся.

ВОРОНА, КОТРА ВСЕ ЗНАЛА
Ворона вешталась по світу
І бачила багато див.
Не плутала весну із літом
І знала, хто куди ходив.
Ведмідь вечеряє у вовка,
Вепр до лисиці в гості йде,
А кіт потрапив в мишоловку.
Невже, бідака, пропаде?
Вона б його порятувала,
І похвалив би її двір,
Але ворона добре знала:
Кіт, хоч домашній, та все ж звір.

Ворон ворона зустрів,
Ворон ворона сварив.
– В тебе славні воронята,
Та беруть у нас курчата.
Господиня ж моя
Думає, що це я.

Г г
Чайка голосно кигиче.
Галю Гриць гуляти кличе.
– Де ти, Галю? – Гриць гукає.
– Може, мама не пускає?
Може, книжку зачиталась?
Може, грому ти злякалась?
Галя грому не боїться –
Мама з Галею свариться.
Донька бавиться охоче,
А уроки вчить не хоче.
От тому і не пускає.
Хай без Галі Гриць гуляє.

Ґ ґ

Мама на ґанку газету читала.
Ґудзик від сукні вона відірвала.
Ґудзик упав й закотився в траву –
Треба купити їй сукню нову.

Вчитель хлопчика спитав:
– Ти навіщо ловиш ґав?
Той здивовано сказав:
– Я ще жодну не впіймав.

Д д

Дід Дмитро дістав драбину,
А Денис дививсь з-за тину.
Дід гукає до Дениса:
– Не сиди і не дивися,
А мені допоможи –
Хоч драбину подержи.
Дуже яблука смачні.
Всі дістануться мені.
А для того, хто спритніший,
Вдвічі яблука смачніші.

Е е

На етажерці телефон
Дзеленькотить на всю кімнату,
А Емі сниться гарний сон,
І їй не хочеться вставати.
Електропоїзд їде ранній,
Знайома тьотя на екрані
Морозиво не продає,
А так, даремне роздає.
Усмішка в Еми на щоці,
Уже й морозиво в руці…
Та обірвав чудовий сон
отой нахаба-телефон.

Є є

Євген – єдиний в мами син,
А Єва – донечка єдина.
Євген єнота запросив
До себе на гостину.
Єнот у гості не прибув,
Прийшла лиш телеграма:
«Приїхати я б радий був,
Та не пускає мама».
А сміх у Єви голосний:
– Ти не журись, Євгене:
Приготувать обід смачний
Ти можеш і для мене.

Ж ж

Жук до жаби в гості ходить,
Жабу жук у танець водить,
Тільки жаба ледь не плаче:
Не танцює, а лиш скаче.
У малого жабеняти
Жук навчився вже читати.
Вже журнал читає Вам,
А про що – не знає й сам.