ТО ДАРМА
Дивувалися зорі на небі,
Дивувалися трави і квіти,
Що не йду я вже більше до тебе,
Що нема кому душу зігріти.
Не дивуйтесь, я знову сама,
Бо любові на світі нема.
А що плаче стривожене серце –
То дарма, то дарма, то дарма.

Це не просто, це дуже не просто
Розлюбити тебе й забувати.
Не вдалася ні хистом, ні зростом
Або може не вміла кохати.
Дуже жаль, що я знову сама.
Дуже жаль, що любові нема.
Що вчуваються милого кроки –
То дарма, то дарма, то дарма.

Я ЙОГО ПОКЛИЧУ
Легкий туман все місто огорнув,
А потім дощ дрібний пройшовсь по місту.
Ти не прийшов. Напевно, ти збагнув,
Що зустрічатись нам немає змісту.
Колись ти був єдиний, тільки мій.
Тобі могла звіряти таємниці.
Тепер ти десь за обрієм надій.
Те, що було, лиш інколи насниться.
Тоді ти був закоханий у світ,
Була і мрія, чиста і прекрасна,
Але з тих пір пройшло багато літ,
А мрія приземлилася і згасла.
Тепер тобі доступні всі дива.
Захочеш – то махнеш і на Гаваї.
Чому ж зі мною розгубив слова?
Скажи, чого тобі не вистачає?
Ти маєш все, чого колись хотів:
І особняк, й розкішна іномарка.
Чому ж у тебе зморшки поміж брів,
А на чоло лягла легенька хмарка?
Ти не журись, що молодість мина.
Тобі доступні всі земні красуні.
А я одна. Як і колись, одна…
Та не дивись на мене в тихім сумі.
Ні, я не заздрю на твої скарби.
Я заздрю тим, кого ти любиш й досі.
Ти не любив? Нікого не любив?
А як ти жив до сивини в волосі?
– Отак і жив. Ловив миттєвий блиск.
Любов велика вже не хвилювала.
А наша зустріч, що була колись,
Збудила раптом в серці дивний спалах.
Я зрозумів: це тільки і було.
А решта все розтануло без сліду.
Поклич мене у затишок й тепло –
І я до тебе прилечу, приїду.
Туман спадав, десь мліла далина.
Туман стікав сльозою по обличчю.
Та я сьогодні вперше не одна.
Напевно я таки його покличу.

ВІР ЛИШ МЕНІ
О, любий мій, не вір нікому.
Плітки по людях не збирай.
Їх носить вітер, як солому,
Ти не зважай, ти не зважай.
Бо люди що? Вони лиш люди,
Вповзають зміями у двір.
То все плітки і пересуди,
Ти їм не вір, ти їм не вір.
Тебе люблю я до нестями.
Нікого більш не знаю я.
Шепочу спраглими устами:
«Я лиш твоя. Навік твоя».
Любові другої не буде,
І не чекай, і не шукай,
А на плітки і пересуди
Ти не зважай, ти не зважай.