В ЗОРЯНОМУ ПЛЕСІ
Я стою у зоряному плесі.
Місяць щось мережить навмання.
Темна ніч пливе у піднебессі,
Та мені чомусь нема спання.
Може, подушки занадто теплі,
Може, розболілась голова,
Чи згадались зовсім недотепні
Не про мене сказані слова.
Вийшла із задушливої хати
І під зорі стала, як колись.
Можна щось сказати чи збрехати,
Пльоткарі ще не перевелись.
Стала, як і з милим на розмові,
Роки повернулися на мить.
Я тепер із місяцем у змові,
Місяць знає, що кому болить.
Ось зоря зірвалася і впала,
Загубилась в травах чи в полях.
Я собі бажання загадала:
Щоб до мене повернув твій шлях.

ЯКЩО КОЛИСЬ…
Якщо прийде до тебе смуток,
Не проганяй його нізащо.
То може спогад твій найкращий,
Такий нелегкий твій здобуток.
Якщо в душі озветься втіха,
Що ти колись її зазнала,
Нехай живе, спокійна й тиха.
Це так немало, так немало.
Якщо колись любов озветься,
Любов, що так і не здійснилась,
То тиха радість твого серця,
Що лиш намріялась, наснилась.
Ти захисти її від бруду,
Від забуття і від наруги.
Якщо у тебе навіть другий,
Не виставляй для пересуду.
Все, що було в житті твоєму,
Не дай нікому на поталу.
Любов взаємна й без взаєму –
Це так немало, так немало.

ХАЙ БУДЕ – ЯК БУДЕ
Не питай, чи я люблю, не питай.
Не клянись мені в коханні назавше.
У твоїх поцілунках мій рай.
Ти цілуй, зайвих слів не сказавши.
Як буде – так буде,
Не дорікну
Ні поглядом, ані словом.
Збагну – і прощу,
Прощу – і збагну
Мрію свою казкову.

Не кажи мені тих слів, не кажи,
Хоч вони такі серцем жадані.
Ми з тобою на такім рубежі,
Що не можем жартувати в коханні.
Хай буде – як буде,
Біль і сльоза,
Може, пекучий сором.
Та не збрехав,
Та не сказав –
Не осквернив докором.

І прощатися зі мною не слід,
Просто зникни колись на світанку.
Прожила я чимало вже літ.
Хай мені пощастить на останку.
Хай буде – як буде,
Не дорікну.
Переживу розлуку.
Я календар
Перегорну –
Солодку відчую муку.