Жила- як жила (поезія)
Зміст
Про святе
Казки бабусі Тетяни
Тетяна Фролова
казки бабусі тетяни
Авторка дякує своєму старшому сину Леоніду Фролову за фінансування видання цієї книжки. Ти, сину, ріс на моїх казках. Добре, що ти про те пам’ятаєш.
Ходить казка по світу Зодягнена в свиту. На голові хустина, За плечима торбина. Як захоче їсти, Шукає, де сісти. Хоч на порозі, Аби не на морозі. Хоч на горбочку, Аби в холодочку. У хаті тепленькій, Де діти маленькі, Де котик воркоче, Дитя спатки хоче.
Слід на землі
ТЕТЯНА ФРОЛОВА
СЛІД НА ЗЕМЛІ
Збірка поезій
Світлини Леоніда Фролова
2013
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
(САМА ПРО СЕБЕ)
Вже так якось повелося, що автор книжки має подавати про себе якісь відомості, бодай короткі. Не думаю, що це так важливо, та, якщо вже так конче треба, то будь ласка.
Тетяна Фролова, рік народження 1941-ий. Другу дату доставите вже самі, коли час прийде. Народилася на Тернопільщині (а це вже, вибачайте, дуже важливо). Бо у моїй Білозірці найлагідніші в світі вітри, найпахучіші квіти, найсмачніша вода, найсолодші грушки, найкращі дівчата, найгучніші весілля.
Віддавна живу у Львові. Тут вчилася в школі-інтернаті для сліпих дітей, працювала, закінчила університет імені Івана Франка. У Львові прижилися мої діти, три мої сини, тут народилися мої книжки: поетичні збірки, оповідання, повісті і казки. Тішуся ними як своїм найкращим здобутком. Люблю своїх читачів, тішуся, коли якийсь вірш знаходить відгук у їхніх серцях.
«Слід на землі» – збірка поезій. Не хочу сказати, що це моя лебедина пісня. Бо коли та пісня прозвучить – того не знає ніхто. А вже потім нехай судять мої читачі. Ні, особисто я проти лебедів нічого не маю. Але це мають бути лебеді кохання. І щоб на все життя. Отже, «Слід на землі»…
Всі прагнуть і ніхто не може розгадати таїну: для чого ми приходимо в цей світ. Адже не просто так народжуємось, живемо і вмираємо. Бо навіщо тоді душа? Навіщо нам тоді наш куций розум? Очевидно, для того, аби збагнути щось, осягнути, а може й удосконалити. Не беруся судити про велике, бо і в малому ради не дам. Та все ж… Хтось сказав, що кожна людина мусить залишити на землі свій слід: посадити дерево, збудувати дім, і виростити дитину. Це начебто і не складно. Чи не так? А втім… Як для кого. Для ледачого і недбальця і це непосильний труд. А назагал… А назагал того мало. Треба ще щось. Щось велике і добре, гідне людини, творіння Божого. Отут і задумаєшся.
Не кожен може, але кожен мусить полюбити цей світ, збагнути красу його. І так глибоко перейнятися тією любов’ю і красою, щоб світ відчув ту любов і окропив її дощами і росами, добрими і цілющими. І тоді… І тоді ти збагнеш, що маєш робити. Тобі підкаже душа твоя, зачарована пахом квіток, шелестом листя, повівом вітру і щебетом птаства. І тоді на повну силу розкриється твій талант, що подарував Бог кожній людині. І тобі також. Тільки треба його знайти в собі. Може ти музика або співак? Може художник чи будівничий? Може садівник, скульптор чи поет? Може поет…
Виставляю на ваш суд, дорогий читачу, свою поетичну збірку «Слід на землі». Бо і справді, моя творчість – це мій слід на землі. Хочу вірити, що добрий слід.
Звернулася до свого старшого сина Леоніда за світлинами. Знаю, що він фотографує добре, зі смаком та умінням, і вже знає, що фотографувати. Отже, я вирішила таким чином ще ближче пригорнути свою збірочку до сердець читачів. Любіть її, бо в ній не тільки я, а й старший мій син Леонід, його бачення світу, його любов до краси.
Казки старого лелеки
Фролова Тетяна
(замість приказки)
Жив на селі старий-престарий лелека. Скільки
раз він у вирій літав -того не знав ніхто.
І лелека не пам’ятав, бо не лічив він тих своїх виріїв.
Та кожного разу весною він повертався у рідне село до
свого гнізда.
– Бачили? Наш лелека прилетів, -сказала сусідка
сусідці.
– А я думала, що вже не прилетить.
– Старий вже. Він ще мою доньку приносив.
Посміхаються жінки і дивляться в небо, наче там
ось-ось має зринути старий лелека.
– А лелечиха молода. Нема старої лелечихи. Якось
полетіла у вирій та й не повернулася.
– Шкода. До птахів звикаєш, як до людей.
– Та й птахи до нас звикають. Кажуть, що старий
лелека вже й мови людської навчився.
– Та ну! Не може бути.
– Так кажуть.
– Знаю, що папугу можна навчити говорити, шпака,
навіть ворону. А щоб лелеку – такого не чула.
Сколопендра
Тетяна Фролова
СКОЛОПЕНДРА
казки
Львів
Видавництво
«БОНА»
2014
“Сколопендра” – це ще одна книжечка казок для дітей Тетяни Фроловой Це розповіді про загадкову істоту – сколопендру, хлопчика Петрика, чарівницю з найстрашнішої казки, про Чорного дракона.
Для дітей середнього шкільного віку.
Душа птаха
Тетяна Фролова
ДУША ПТАХА
казки
Львів
Видавництво
«БОНА»
2014
“Душа птаха” – це ще одна книжечка казок для дітей Тетяни Фроловой Це розповіді, які схвилюють не тільки дітей, а й дорослих. Це казки, які спрямовані на виховання добра та любові.
Для дітей середнього шкільного віку.
Виклик долі 1996
Поетична бібліотека
Літопису Червоної Калини
ТЕТЯНА ФРОЛОВА
ВИКЛИК долі
Поезії
Львів
1996
Цю книжку ліричних поезій написала незряча авторка, педагог за фахом, яка живе і працює у Львові. Поетеса ніжно й пристрасно любить рідний край, вона глибоко знає реальне життя, пережила чимало злигоднів, але ніколи не розчаровувалась у ньому.
Її віріиі — це справді виклик долі, утвердження себе в житті й творчості.Авторка сердечно вдячна спонсорам цієї книжки — трудовим колективам Львівської телефонної мережі, дочірнього підприємства “Львівтрансгаз”, спільного підприємства Студія “Лева”, акціонерного товариства “Львівнафто продукт”.
© Тетяна Фролова
© Мирон Яців,
оформлення
Жив собі на світі казкар.
ТЕТЯНА ФРОЛОВА
ЖИВ СОБІ НА СВІТІ КАЗКАР
казки
ЛЬВІВ – 2013
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Жив собі на світі сивий казкар. Він був старий-престарий, як найдавніша казка. Його мудра голова мохом поросла, а з сивої бороди туман клубочився. Сидів дід на пеньку під дубом у холодку. Ноги його коріння пустили та в землю вросли, а руки часу не марнували, а щось тесали та стругали. Мабуть, для дітей небачені іграшки витісували та вистругували. Хто таку іграшку в руки візьме, того щастя не обмине. Ото й збиралися біля старого діти. Не боялися, що він не такий, як усі бабусі і дідусі. Сивий дід не мовчав: казки виплітав, дітей добру навчав. Пташки йому на плечі сідали, що діється в світі, старому розповідали. А він ті розповіді слухав, потилицю чухав, щось собі міркував, ті розповіді на казки перекладав. Навколо старого ліс шумів. Казкар його шум розумів. Он тендітна берізка скаржиться, що розлогий дуб їй сонце заступає, рости не дає.
Казка за казкою
Тетяна Фролова
КАЗКА ЗА КАЗКОЮ
Казки та оповідання
Приказка
Розстелились спориші –
від дороги до межі.
А на межі – верба,
а на вербі – журба.
На гіллі хитається,
у вітру питається:
“Де мені подітись?
Чи іти між діти?
Чи іти між козаки
Чи податись до ріки?
Там рибалки на човні,
козак їде на коні…
До когось пристану –
порадницею стану.
До когось вчеплюся –
та й не загублюся”.
А рибалки співають –
на журбу не зважають.
А козак – як козак:
він і так, він і сяк.
Як ударив об землю він лихом,
застогнало те лихо тихо.
Як ударив об землю журбою,
захиталась калина з вербою.
Покотилася жура
аж до річки до Дніпра,
утонула на дні
у Дніпровій глибині.
А з Дніпра, мов ласка,
вихопилась казка.
Ходить казка по землі
там, де діти є малі.
А якщо й уже повиростали,
аби казку любити не перестали.
Сяде на крайчик,
з’їсть хліба окрайчик,
лагідно всміхнеться
і… почнеться.
О, тихо …починається.
Казки в кошику
Тетяна ФРОЛОВА
Казки в кошику
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Внучка Улянка, дівчинка з цікавими оченятами і двома тоненьками кісочками,
питається у своєї бабусі Олени:
– Бабусю, а де ви ховаєте свої казки ?
– Казки ? – бабуся трохи розгубилася.
– Ну так. Коли ви мені їх не розповідаєте, то де вони сидять ?
І не знайдешся відразу, що відповісти на таке Улянчине запитання. Але бабуся Олена –
добра казкарка. І кому ж, як не їй, знати, куди ховаються казки, коли вона їх не розпові-
дає своїй онуці.
– Як ? А хіба ж ти досі не знаєш ?