Наш смуток не минеться

(На вічну пам’ять Ярославу Сірчишину)

 

І осінь око вже не тішить,

І не чарує вже зима.

Ти не озвешся серед тиші –

Тебе між нами вже нема.

Сумує батько, плаче мати,

Дружина в’яне,як той цвіт,

І виглядають діти тата,

А він пішов у інший світ.

Не має серце супокою.

Чому ж так рано, Боже мій?

Махни нам, голубе, рукою

І серце мамине зігрій.

Ти не прийдеш колядувати,

Не сядеш з нами до куті.

Яке ж то нам без тебе свято?

І плачуть ангели святі.

Тобі ще жити б і радіти,

Але життя погасло вже.

І плачуть сиротами діти,

Нехай Господь їх береже.

Судити праведних і грішних –

Це право, Господи, твоє.

Та як потішити невтішних,

Тих, що в житті ще цьому є?

Тобі, наш Боже, вічна слава.

Ти від біди нас захисти.

Помилуй душу Ярослава

І всі гріхи йому прости.

Гріхи і вольні, і невольні,

Бо ти один, що не згрішив.

А смуток наш і наші болі

Ти, якщо можеш, то втиши.

 

 

Соколята.

Мене крізь бурі і роки

Догнали снігопади таки,

Забилось серце птахом наполоханим.

Були ви ще такі малі,

А ось тепер вам від землі

Так хочеться, мрійливим і закоханим.

Зростали у гніздечку соколята.

О, Боже, від біди їх захисти

я б так їх не хотіла відпускати.

Ьта час їм набирати висоти.

Хай обминають вас життєві грози,

Нехай над вамине гримлять громи,

І вибачайте мені скупі ті сльози,

Бо за ті рокипоріднились ми.

 

Вас дужі крила понесуть,

І ви життя збагнете суть.

Хай ваші добрі  задуми збуваються.

В щасливий день, в щасливий час

Ви повертайтеся до нас.

Гніздечко рідне хай не забувається.

Пора вам свої крила розправляти.

Не бійтеся ясної висоти.

Злітають із гніздечка соколята.

О, Боже, від біди їх захисти.

Хай обминають вас життєві грози,

Нехай над вамине гримлять громи,

І вибачте мені сукупі ті сльози.

Бо за ті роки поріднились ми.