– Ні. Навпаки. Головне те, що ти прийшов.
– А хіба я міг не прийти?
І раптом почалося… Я ніяк не могла збагнути, що саме почалося.
– О, я й забув. Обіцяли сонячне затемнення. Ось воно й починається. Дивися.
– І місяць на небі.
– І не тільки на небі, – почувся голос, котрий я ні з чиїм не сплутаю. І прямісінько до моєї хати вплив місяць. Повновидий, усміхнений, яким любила я його бачити.
– Казка триває. Хоча… Ти сказав їй, Мирославе?
– Сказав.
– І як ти? Не розчарована?
– Ніскільки.
– Тоді це і справді любов. Я придумав для тебе казку. Зі сновидами, інопланетянами.
– І з покійниками.
– Ну, це, щоб страшніше було.
Ми з Мирославом засміялися.
– Але я зрозумів, що життя, коли в ньому є кохання, краще за казку. Але без казки я вас не залишу. У житті завжди мусить бути місце для казки.
– А Пусик? Він теж з казки? – спитала я.
– Ні, це справжній песик. І я дарую вам його на новий обжиток. Пусик тебе любить. Він стрибав біля тебе не тільки тому, що занюхав твій пасок з травою. Ти думала, що я про пасок не знав? Захотіла надурити дядька місяця?
– Та я хотіла…
– Знаю, знаю, чого ти хотіла. Ти хотіла побачити свою казку. І ти її побачила. Але казка ще не закінчилася. Вона триває. Часу у мене обмаль. Я мушу вже йти. Ось вам мій весільний подарунок. Подарунок і справді королівський. Кожному з вас я дарую місячний камінчик. З його допомогою ви зможете потрапити у свої володіння, на свій невидимий острів-сад. Окрім вас, без вашої на те згоди туди ніхто не зможе потрапити. Це буде ваше маленьке королівство. Як тільки ви захочете потрапити на свій острів, з берега до острова проляже квітучий місточок-доріжка, і ви пройдете на свій острів, у своє володіння. На цьому острові круглий рік будуть цвісти квіти і плодоносити сади. А захочете снігу – приходьте сюди на материк. Добре я придумав?
– Прекрасно.
– Я ж таки трохи чарівник.
– Ще й неабиякий.
– А я з вашого дозволу буду до вас заходити на каву. Люблю цей божественний напій. А інколи зайду просто відпочити, коли набридне мені світити, або коли втомлюся від всяких негараздів, котрі діються у людському світі.
Виглянуло сонце, і місяць поквапився вже йти.
– До вечора, – сказав. – Сьогодні я буду світити особливо яскраво. Це для вас.
Ми з Мирославом стояли, тримаючись за руки, дивилися на небо і на сонце, що вже світило на повну силу, і ніяк не могли визначити, де закінчується казка і починається реальність. У нас все це якось дивовижно поєдналося.
– То чи не пора нам, моя люба, глянути на наш острів, на наші володіння?
– Думаю, що саме час. Ходімо, Пусику.
І ми пішли до моря, щоб ступити у той зачарований світ, у світ казки.