Тетяна ФРОЛОВА
Щоб не згасла свічка
ЗМІСТ
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Я ТАК ЛЮБЛЮ ВАС, ГРІШНИХ І СВЯТИХ
Тільки б завше була Україна
Пісня ще жива
Чи те людство гріхом знівечене?
Де б не був ти…
Для інших слів пора ще не настала
Молюся до Тараса
Мойсей
Кобзарям
Не танцюйте під Гігу
На древній землі Кия
Лукава доля зводить нас
Повоєнні діти
Коли поет собі не вірить
Тетяна ФРОЛОВА
Ходімо зі мною у казку.
Козак Панько та родина вітрів
Високо-високо в небі, аж за темними хмарами, жила собі родина вітрів.
Родина як родина, нічого особливого: мама Буря, тато Буревій, чотири сини
— вітри та ще донька Прохолода. Як вони мали різну вдачу, а тому між ними
ніколи згоди не було. Як повіє північний вітер, то так і обніме холодом усю
землю: і рослин, і тварин, і людей. А йому наперекір південний теплий вітер
розвеселить всіх, розважить, а іноді й засмутить — посухою вдарить.
Східний і західний вітри наперебій людям то дощів начаклують, то лагідним
теплом потішать.
Тетяна ФРОЛОВА
Зачерпніть води в долоні!
Четверта збірка поезій Тетяни Фролової “Зачерпніть води в долоні” – вилив чистих і сокровенних почуттів, котрими щиро і відверто ділиться поетеса. У книгу ввійшли поезії громадянського звучання, інтимна та пейзажна лірика, дитячі вірші та поеми про материнські почуття та славетне минуле краю. У кожному творі – позиція авторки – українки, її любов до світу, котрий вона не бачить, але відчуває востократ гостріше та емоційніше. У кожному рядку – надспрага, захоплення чи засудження, усе, що наповнює небайдужу натуру людини.
Читайте, вдумайтесь у кожне слово, відчуйте мелодію чистого джерельного почуття.
Усім, хто цікавиться поезією, хто шукає вагомості та глибини у слові…
Авторка висловлює щиру подяку людям, без котрих ця книжка не побачила б світ:
Генеральному спонсору – Мирославу Сенику – голові Личаківської райдержадміністрації м. Львова,
Богдану Дурняку – директору Львівського поліграфічного технікуму УАД,
Миколі Пономарьову – директору АТЗТ Львівського жиркомбінату,
Роману Грунтківському – директору ТзОВ “Говерла”.
Тетяна ФРОЛОВА
Розкажу казку
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Була пізня осінь. Дерева стояли безлисті і сумні. Лише ялинки пишалися своїми
зеленими шатами: от, мовляв, які ми ! Незабаром мала початися зима.
Тетянка дивилася на все це з вікна, бо мама не дозволяла їй іти гуляти – холодно.
То правда, що холодно. Але просто так сидіти нецікаво. Вона вже і малювала, і з ляльками
бавилася, і альбом з фотографіями гортала, а їй однак нудно. Хай би вже скорше та зима
прийшла, тоді можна й на санчата. А так … дивиться Тетянка у вікно та й вигадує всяку
всячину. Мама їй вже давно казала, що вона – фантазерка.
– З тебе, доню, мабуть, колись гарна казкарка вийде.
А що ? Може й вийде. Ось і зараз …
Тетяна ФРОЛОВА
Сік дикої груші
Поезії
Скажіть, чи Ви пили сік дикої груші? Ні, не з грушок, а з дерева, з дички. Щоб так, як
ото весною ласують березовим соком… Щоб з дикої груші! Не пили, кажете? І я не пила.
Отакої! А чому ж тоді книжку так назвала — „Сік дикої груші”? Бо уявила собі смак того
соку, що нікому і ніколи не прийшло б в голову ним поласувати. Терпкий, мабуть, і
кислий — аж щелепи зводить. Як життя. І прохолодний. Та мені чомусь здається, що я
пила б і пила б його, не відриваючись, нахильці, з якогось слоїка чи кухля… Ні, краще з
глиняного кухля, такого ж жорсткого, як той сік, сік дикої груші, первозданний, як само
життя.
Тетяна ФРОЛОВА
ПОВІНЬ
Поезії
СЛОВО ПРО АВТОРА
Тетяна Фролова – мужня, унікальна людина, її світогляд пройнятий філософією,
психологізмом, неординарним мисленням. Поезії чисті, правдиві та водночас прості та
зрозумілі кожному. Вони не залишають байдужим читача. Усе буденне, пережите і бачене
нами, в поезії Тетяни Фролової постає у новому образі, відчутті, сприйманні. Слово,
речення, картина (“а в зоні квітнуть маки кривавим непевним цвітом…”, “попрощайся,
музо, з щирою піснею… будемо співати пісні переспівані, будемо ловити шматки
несподівані отієї слави, що ходить боса, що удень танцює, вночі – голосить” – перед нами незвідані глибини людських почуттів, думок, вчинків.
Тетяна Фролова
Виклик долі
Замість передмови
Все почалося , напевно, з поетичної назви села – Білозірка, є таке село на Тернопільщині. В тому селі я й народилася,
в тому нещасливому 41-му році, рівно за два місяці перед початком війни, 22 квітня. Не знаю, чи були втішені батьки з моєї
появи, бо я була 12 дитиною (правда в живих нас лишилося шестеро), але в селі звикли все сприймати реально: народилася
дитина, то треба їй давати лад. Може б воно і нічого, та йшла війна. Про злигодні і нестатки казати не доводиться. На
другому році життя я захворіла і втратила зір.
У вітру на крилі
ЗМІСТ
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
ТЕ, ЩО БОЛИТЬ, У СЛОВО ПЕРЕЛЛЮ
1. Гей, вітре, на крило мене візьми
2. Вітри шовкові Лановеччини
3. Мене малу взяла за руку мати
4. Вже дві тисячі літ
5. Балада про дзвін
6. Ще десь живуть і ходять по землі
7. Що? Соромно?
8. На межі століть
9. Освятімо
10. Гафійка
11. Баба Ганна
12. Пустки (сумний спогад)
13. Розмова з музою
14. Гості
15. “Наталі”
Бувальщини, небилиці та всякі дурниці
КАЗКИ
Як куми черевики купували
Якось мені черевики намуляли ноги, так що мусив їх знімати посеред дороги. Краще я вже піду босий, хоч і по болоті. Дивлюсь — коли такі самі вже висять на плоті.
— Ото, — думаю, — напевно,
якийсь бідачисько
пішов босий по болоті.
Видно, йому близько.
А най його качка копне
з тею злодійнею!
Етикетка загранична,
а фігня фігнею.
І свої повісив поряд
для антиреклами
тай послав їх всіх ще далі,
ніж до псьої мами.
Іду й клену всі майстерні
і коперативи,
що такого для народу
взуття наробили.
Іду босий і радію,
що в ноги не тисне.
А тут людей назбиралось,
неначе навмисне.
— Дядьку Петре, чого босі? Ще й з мене кепкують.
— Пропив, — кажу, — черевики —
ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН
КАЗКИ
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Дорогі діти, я розумію, дуже добре розумію, що
ви вже гарненько підросли. Настільки підросли, що ваші
мами і ваші бабусі вже не співають вам колисанку.
Трохи сумно, що її не співають, правда? І колисанці
сумно. Десь ходить вона під вашими вікнами та й
журиться. І сама себе наспівує. А ще, коли стемніє, коло
ваших вікон ходить сон, а неподалік і дрімота. Вони теж
журяться: де будуть ночувати, де знайдеться для них
тепла хата і маленька дитина. А ви вже повкладалися в
свої ліжечка і чекаєте. Чого? Та звісно ж, казку. Бо, коли
діти вже підростають, то на зміну колисанці приходить
казка, бабусина чи мамина, а часом і татова. Її можна
читати, а можна просто розказувати, тому вона й казкою
зветься, від слова «казати». Дехто з вас вже й сам би міг
прочитати ту казку. Але то не те. Перед сном треба, щоб
хтось її прочитав чи розказав. Отоді і добре спиться, і
сни гарні сняться. Очки самі по собі заплющуються,
заплющуються… А вам і казку дослухати хочеться, і
сон склеплює ваші повіки. Отой сон, що попід вашими
вікнами ходив. І дрімота з ним, а якже. А тут казка.
Вона теж тихенько засинає разом з вами.
