Ти либонь забула,
що тобі вже п’ятдесятка
давненько минула.
Та ж ти добре пам’ятаєш,
Як ми за те пили
і тобі у подарунок »
килима купили.
– Ото було б що згадувать!
Я пак і забула!
Як би міль його не з’їла,”
я б тобі вернула.
Подавися тим килимом!
Нехай тобі трястя!
Нехай тебе чорти візьмуть –
стільки б було щастя.
Він мені роки рахує!
Ой, Боже! Ой, люди!
Порахуй Федорі зуби –
може, більше буде.
Тут Федора не втерпіла,
влетіла в повітку
і вхопила за кучері
гарненьку сусідку.
І кописткою по плечах!
І по чім попало:
– Ото тобі за горілку!
А то ще й за сало!
Як почали по повітці
танець танцювати.
Стоїть Трохим і не знає,
кого рятувати.
У руках тримав сокиру, думав щось робити,
11

а тут баби прискочили та й ну його бити. Згуртувалися обидві у велику силу та й напали на Трохима і з фронту, і з тилу. Спересердя він сокиру жбурнув у куток, тим до смерті наполохав він обох жінок. А я саме у повітку увійти хотіла та й бачила, як кумова сокира летіла. Вичекала я хвилинку і таки заходжу: може ж якось я кумів помирити зможу. Стоять усі розгублені, я, мов шизонута:
– Добридень Вам, помагай Добре, що Ви тута. Посміхаюсь дурнувато ніби без причини.
– Я хотіла запросити Вас на іменини.
– Іменини? Які-бо то? Всі разом зітхнули.
– А святої Параскеви? Хіба ж Ви не чули?
Всі по хатах розійшлися у добру годину, а я пішла готувати
12