Бувальщини, небилиці та всякі дурниці

хай спить, язиката,
щоб не було її зверху,
бо сказиться, клята.
Спершу вони ще терпіли.
Потім таке стало,
що платити не хотіли
і не відпускали.
Й череваня десь не видно:
дідько його знає,
де подівся. Може, нових
прибульців наймає.
Потім Панько розказував,
а Феська мовчала,
бо на свого чоловіка
жаль великий мала.
— Прийшлося нам, хоч пропадай
нема на те ради.
Ні якого начальника,
ні тобі громади.
Вже й утік би чоловік,
так грошей немає.
Як не тиснеш клятий гріш,
він з рук вислизає.
Український мафіозі
змилувавсь над нами:
дав нам грошей на дорогу
й допоміг з квитками.
Повернулися додому,
Слава Тобі, Боже.
Свої люди — не татари:
може, хто поможе.
І помогли: хто — молока,
хто — плесканчик сиру,
33

аби Панько із Феською відновили силу. Кум позичив трохи грошей, щоб він розкрутився.
— Кум у нас таки хороший,
я не помилився,
що узяв його за кума. А ти не хотіла.
— Ще що згадай! Як говориш
говори до діла.
Феська стала зовсім не та:
зла, як той собака.
Та й то правда: був він ґазда,
а тепер — бурлака.
Розкрутився. Та ще борги
віддавати мусить.
А як чує про доляри,
то його аж трусить.
Молодих тепер навчає.
Та чи ж то поможе?
Нехай сидить, дурень, вдома
і живе, як може.
Зате Феська тепер стала
жінка гонорова:
у розмові так і вставить
італійське слово.
Розказує, що нібито
якийсь італьянець
кликав її на вечерю,
а потім у танець.
Просив її залишитись,
бо любить рудих.
Але Феська не лишилась,
34

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

thirteen + nine =