Бувальщини, небилиці та всякі дурниці

Словом, їдем. І не переч, бо і ми щось вмієм.
Зупинились в Італії.
Боже ти мій милий!
Людей наших наїхало —
все заполонили.
Прислухались — кругом звучить
українська мова.
— Може, ми з тобою, Фесю,
втрапили до Львова?
І прибульці від такого зовсім розгубились.
— Та не може бути того,
щоб ми з курсу збились.
І згадала: — Та ж у Львові і моря немає.
— Та то правда. Але тапер
лихий його знає.
Можуть море перенести
і ліси згубити,
якщо можна на тім ділі
добре заробити.
— Не вигадуй. Прислухайся. Італійська. Чуєш?
— Краще думай, де ти Фесю, нині заночуєш.
Бо то наші навчилися. Як захочуть, можуть. Та вони нам, люба Фесю, нічим не поможуть. Бо така паскудна вдача, певно, у людини:
29

добре, що я видряпався, нехай другий гине.
— .Нема чого, чоловіче, на всіх нарікати. Ніхто тебе на вигонив із власної хати.
— Ну-ну, жінко. Зараз в сльози. Бачиш, скільки люду.
І для нас тут щось знайдеться.
Якось воно буде.
Тут якийсь-то черевань
прямо до них чеше.
Вже не знаю, чи то гірше,
чи буде їм легше.
— Що, приїжджі? Знайомитесь?
Я зразу й побачив.
Що? Роботу шукаєте?
— Та… не із ледачих.
— Що ж ви пізно так привезли
свою мармузелю?
Якби колись, влаштував би
у якімсь борделю.
Вона, правда, у вас таки
геть зовсім руда,
та якби була молодша,
то це не біда.
В нас клієнт буває різний,
В кожного свій смак…
Але їй уже запізно.
Аж Панько закляк.
А коли прийшов до тями,
мову відняло.
Так і кинувсь з кулаками
ЗО

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 8 =