Як куми депутата обирали
— Виберіте мене в Верховну Раду! В депутати хочеться — і край. Запевняю вашу всю громаду, що тоді для вас настане рай. Буде ковбаса вам і сосиски, і “Первак”, дістану курагу. Голосуйте лиш за наші списки. І за мене — вашого слугу. Так вже хочу людям послужити, аж бажання ті у скроні б’ють. Отоді вже будете ви жити краще, ніж в Америці живуть. Кум Іван, а з ним і кум Микола, ще старенька жіночка одна, тихо усміхаючись, спроквола слухали того балакуна.
— Будуть вам дороги і квартири, пенсію в долярах вам зроблю. Може ви мені не ймете віри, та я всіх вас, виборці, люблю. Тут бабуся ледь не заридала: кому — сльози, а кому, бач, сміх. —” Господи, невже ж таки в долярах? Я ж не розуміюся на них!
— А не оберете — так і знайте: ані “Первака”, ні ковбаси
вам не буде, навіть не благайте: не поможе, хоч і не проси.
— Оберімо, — каже кум Микола,
— бо візьме й скасує ковбасу.
— То дурне! От порося заколю —
4

то, якої хочеш, принесу.
— Що, коли “Первак” він заборонить? Хоч і магазинський, та шкода.
— Та у мене того самогону… Пий — не вип’єш. Знаєш, не вода. Не журися: маєм хліб і сало, , помідори десь там ще були.
На усю б Верховну Раду стало, якби в гості часом забрели.
— От говорить! Я б так не потрапив.
А обличчя, бач, яке бліде.
Оберім, щоб часом шляк не трафив. Школа чоловіка, пропаде. Кум Іван не дав себе просити:
— То нехай. Чи нам не все одно?..
Говорити — не мішки носити.
Он у клубі вибите вікно.
Кум Петро й собі примкнув до спілки:
— Ні, розумний, що не говори…
Хай поставить нам відро горілки —
й оберемо, чорт його бери!
тітка Параска кумів мирила
То був гумор, скажу я вам,
гумор і сатира,
як літала по повітці
кумова сокира.
Я стояла за дверима
й лопала від сміху:
де побачити ще” можна
отаку потіху?
5