й затопив в чоло.
— Ну-ну, хлопе, схаменися.
Якої холери?
Якщо хочеш, зараз будуть тут карабінери. На таких тут є управа. Це тобі не Жовква. Стоїть Феська заплакана, від злості пожовкла.
— Мою жінку? До борделю? Здобувся на мову.
— А шлячок би тебе трафив! Й у кулаки знову.
— А ти думав, вас покличуть лекції читати?
Таких, як ви, чоловіче,
нікуди дівати.
Пожалів твої сивини
й дам тобі роботу.
Будеш коней доглядати
до сьомого поту.
А от жінку влаштувати —
то просто біда.
Пішла б страви подавати,
так вона ж руда.
В нас клієнти вередливі,
можем збитки мати.
Хіба от що: нехай іде
собак годувати.
Та скажи хай витре очі,
краще хай сміється.
У собак від сліз жіночих
апетит псується.
31

Влаштувались. Ще їм дали
якусь комірчину,
як сказали: — Для ночівлі
і для відпочинку.
Та хіба ж до відпочинку?
ледве ноги носять.
А посходяться — то жінка
клене і голосить.
— А щоб тобі колька в живіт!
Та ще й попід груди!
От, якби ми не їхали,
то жили б, як люди.
Феська ще біля собак
щось там перекусить.
А Панько вівса не їсть,
то терпіти мусить.
Часом щось там собі купить,
як терпіть не годний,
то проковтне й не помітить —
та й далі голодний.
І згадує, як то колись…
Сяде коло столу,
умне миску вареників
і миску росолу,
а перед тим ще шкляночку
доброї горілки…
Жив чоловік, як людина,
тепер без домівки.
— Чом я тебе, моя Фесю,
тоді не послухав?
Не спав Панько, журивсь Панько
й потилицю чухав.
В голос того не казав —
32