Як рудий Панько в Італію їздив
(Сміх крізь сльози)
Як побравсь рудий Панько
з Феською рудою, »
літ багато вже з тих пір
спливло за водою.
Збудували собі хату
та й жили, як люди:
мали випити що в свято
і що з’їсти в будень.
Певно, так би і жили,
може й за сто років
і не мали б між людьми
жодної мороки.
Та лихий Панька попутав —
нема йому кари!
Кинув в голову Панькові
думку про доляри.
А як думка та в макітру
Панькові запала,
зажурився хлоп і ходить,
як та чорна хмара.
Щось думає, метикує,
збайдужів до всього.
— Ніщо інше, як кобіта завелася в нього. Стала Феська міркувати.
— Хлоп же не каліка… І почала пильнувати свого чоловіка.
День і два за ним слідкує
27

вірна його Феська,
та ніхто з ним не ранткує.
— Видко, справа кепська. Захворів. А може дістав десь якогось спіда? І присіла його жінка опісля обіда.
— Кажи мені, сучий сину, що ото з тобою, що ти ходиш, як та хмара, повитий журбою. І тоді сказав Панько своїй молодиці:
— Продаємо, жінко, хату й їдем за границю.
— Чи ти, хлопе, геть, здурів, чи з дива напився? Чи до тебе, чоловіче, блуд якийсь вчепився?
— Дурна бабо, — Панько каже,
— що ти розумієш! Ти ж і євро від доляра відрізнить не вмієш.
— І батьки мої ніколи не відали того.
— От тому ми й так живемо з тобою убого.
От як ми на “Мерседесі”
приїдемо в гості,
кум Степан, дурна ти Фесю,.
аж лусне від злості.
А коли ми ще з тобою
й магазин відкриєм…
28