Бери, закусуй. З риби сало,
Хоча й не те, що там у вас,
Але нічого. – Риба – клас!
Якби до неї трохи солі…
Але нічого. У неволі
Зійде за кращі шашлики. *
Дививсь рибалка з-під руки, Як Водяник п’янів поволі.
– А пійло те твоє міцне,
Та дуже вже болотом тхне.
Скажи тепер по правді чистій:
Додому пустиш ти мене?
Цар з непривички швидко впився Відразу тут-таки й звалився. Безтямно ще щось белькотів, Та незабаром захропів. Ввійшла карга якась примарна. Стара – то байка! Та ж негарна: Крива, горбата ще й сліпа І до рибалки підступа, І тихо каже та бридуха:
– Що я негарна – то пусте.
Колись була я чепуруха,
Та хто тепер повірить в те?
На мене не дивись ти косо.
Хай спить собі наш Водяник.
Його залишимо ми з носом.
За мною йди – і нічичирк!
Я покажу тобі дорогу -Живим ти вийдеш із води. Там помолись за мене Богу І більш не потрапляй сюди.
25

На березі прокинувся рибалка. Сопілка поряд. – Ну, а де ж русалка? І засміявся: – От яка бридня Приснитись може майже серед дня Натомленій і змореній людині… Та я одначе весь у баговинні! Забрьоханий, немов бездомний пес, І мокрий аж до ниточки увесь!.. Та то одначе ніч була, здається… І він почув, як з нього хтось сміється. З води йому накивує рука Чи то русалки, чи Водяника…
– Чи це було? Чи сон такий приснився? Він плюнув тричі і перехрестився.
– А дзуськи вже до вас я попаду! Додому краще я собі піду…
Ще треба буде в церкві попросити Найближчим часом воду освятити. Йому таке й на думку не прийшло, Що вже два дні шука його село. Живий, здоровий, плентався додому. Не скаже він нічого і нікому. Бо не повірять, ще і засміють І все життя спокою не дадуть.
26