Що безглуздих жартів не люблю я. Вмить тебе за бороду вхоплю я -І повиснеш он на тій вербі! Водяник вже трбхи й налякавсь:
– Ну, гаразд. Не хочеш ти русалку
Погостюй хоч так у нас, “рибалко.
А гляди – й сподобається в нас.
Ввійшла русалка бідолашна,
Уся обдерта, горопашна, Уся зарюмсана, в сльозах.
– Усе життя сиди в болоті! Як не в сльозах, то у роботі! Це не життя – це просто жах!
– Чого ти ходиш, як примара! Чи Пустобрик тобі не пара? -Озвавсь до неї Водяник.
– Оте засмикане ледащо? За нього заміж? Та нізащо! Русалка аж зійшла на крик.
– З нудьги я ще раз утоплюся, У дикі нетрі провалюся –
І вся ходитиму в п’явках. Це за яку мені ти кару Придумав отакого в пару? Вже краще сивіти в дівках! Русалка щезла. А мужчини Без всякої на те причини Обидва посмутніли враз.
– Не буду я тебе морочить,
Ти не женись, коли не хочеш.
Бо кожна баба – то напасть.
Рибалка ще підсунувсь ближче,
Стиснув свій дужий кулачище
23

Й сказав: – Послухай-но, старий, Пусти мене скоріш додому. Замерз я вже в болоті тому. То ж краще, друже, не дурій. Бо, як почнуть мене шукати, Зруйнують ваше царство кляте -І буде тут вам всім каюк! Твої русалки, пустобрики, Якісь вони у тебе дикі. Ти прибери-но їх до рук. Кричать, вищать, мов навіжені… Хіба ж такі в нас наречені? Як ясочки, як голуби! Таку – цілуй, таку – люби! А то – що й навіть плюнуть сором! Я не кажу тобі з докором. Послухай, а у вас нема Чогось такого… Ну, ти знаєш… Чи ти такого не вживаєш? Ти, правда, цар… Але дарма. Ти кажеш, є? Е, не поштиво! Я ж в тебе гість? То пригости Й додому з миром відпусти. – Було б це превелике диво… А втім… Сподобавсь ти мені. А то живу тут у болоті, Труджуся цілі дні у поті, А вдячності тобі – ні-ні! Ну, наливай. Не пам’ятаю, Коли вже й пив… Немає з ким. Не пити ж з кодлом цим своїм! А іншого когось не маю. Самому ж якось не пристало.
24