Зимова Казка

– Тоді лягай чемненько,
Накривайся тепленько.
Казку читати –
не насіння лузати.
Надворі зима
снігу намела.
Снігу – повен двір.
І пташина, й звір, –
все тепла шука,
все весну гука.
Та весна не йде –
свого часу жде.
А метелиця
снігом стелиться.
Сніговик до віконця підходить,
задубілі руки розводить,
до віконця припада,
в нашу хату загляда.
Казку він почути хоче.
Він посидів би охоче
тут із нами за столом,
та не дружить він з теплом.
Бо як йому тепло стане,
він відразу ж і розтане.

НОВОРІЧНА КАЗКА

У маленької Орисі не було ні татка, ні матусі. Вона їх майже не пам’ятає. У їхній
старенькій хатині поселилася така ж старенька тітонька Уляна. Вона й доглядала
дівчинку. Добра була, любила Орисю і називала її своєї донечкою. Тільки жили вони
дуже убого. Тітонька була вже в літах, а Орися ще маленька. От коли вона виросте, тоді…
А зараз надворі зима. Всі діти бігають, втішаються санчатами, ковзанами і білим снігом,
ліплять сніговика, а Орися в хаті сидить. Ні, вона здорова, і нічого в неї не болить. Просто
у дівчинки порвалися черевики. А як без черевик на сніг підеш? От і сидить, і зі смутком
дивиться у вікно, як бігають по снігу діти.
А незабаром Новий рік. У їхньому містечку на майдані стоятиме прибрана ялинка, а
Орися і далі сидітиме в хаті. Це просто нестерпно. І дівчинці хочеться плакати. Але вона
не плакатиме, бо тітонька побачить і буде дуже переживати і бідкатися, а може, ще й сама
заплаче. А Орися того не хоче. Вона вже щось сама придумає: не така вже вона й
маленька. А що ж вона придумає? І в Орисиній голівці заклубочилися, завирували якісь
думки, химерні і чудні. Вона навіть про свій смуток забула.
Дівчинка дуже любила казки. І не просто любила, а вірила, що все це – правда… От
кажуть, що в Новорічну ніч збуваються всі бажання. Невже ж таки всі? Невже і в Орисі
будуть нові черевички? Чи можна в таке повірити? Але ж кажуть. От треба тільки… І
дівчинка гарячково почала будувати якісь химерні задуми. Ну, звичайно, коли вона отак
сидітиме в хаті, то звідки ж Новий рік буде знати про її бажання? Треба зустріти Новий
рік і сказати йому. А як вона на площі при всіх скаже, що вона хоче новенькі черевики?
Ніяк не скаже, бо соромно при всіх. Треба його перейняти десь по дорозі. А кудою ж він
йтиме? Звісно, кудою: через ліс. Йтиме лісом, а потім вийде на дорогу і попрямує до
їхнього містечка, на майдан, де стоїть ялинка. Значить, Орися повинна перестріти його в
лісі і там, коли їх ніхто більше не слухатиме, вона і попросить собі нові черевички. Для
нього ж це, мабуть, дрібниці. Тільки в чому ж їй у той ліс піти? В чому?.. Ага, вже знає, в
чому. Там у комірчині стоять шкарбуни тітоньки Уляни. Правда, вони також подерті. Але
це нічого. Орися намотає на ноги онучі, як це колись робили, і взується. Шкарбуни,
правда, дуже великі, але це не біда: якось вона вже дійде до того лісу. Її стареньке
пальтечко ще можна одягнути. А зверху дівчинка запнеться великою хусткою. Тітонька на
неї не розсердиться, коли потім довідається, для чого вона її взяла. А може й
розсердиться. Бо тітонька не дозволяє Орисі самій відходити далеко від дому. Але, коли
Орися повернеться у нових черевичках, то й тітонька пересердиться, посміхнеться і
похвалить її. А може… а може ще й для тітоньки щось попросити? Ні, це вже буде занадто.
Але як воно буде: в Орисі будуть новенькі черевички, а в тітоньки Уляни – нічого? Ні, так
не годиться. Орися попросить для тітоньки… ну… хоча б нові рукавиці, а то її вже зовсім
порвалися. Увійде в хату – і довго на руки хукає: зовсім замерзли без рукавиць. От і
добре. І це вона придумала. Але ж як їй іти в той ліс? Треба ж пізно, щоб не довго там
чекати. А якщо вовки? Ой, аж мороз поза плечі. Але кажуть, що вовків тепер у їхньому
лісі немає. І справді, які там вовки! Хіба собака який вирветься. Та для собаки Орися
припасе кусник хліба.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 + one =