Тетяна Фролова
КАЗКА ЗА КАЗКОЮ
Казки та оповідання
Приказка
Розстелились спориші –
від дороги до межі.
А на межі – верба,
а на вербі – журба.
На гіллі хитається,
у вітру питається:
“Де мені подітись?
Чи іти між діти?
Чи іти між козаки
Чи податись до ріки?
Там рибалки на човні,
козак їде на коні…
До когось пристану –
порадницею стану.
До когось вчеплюся –
та й не загублюся”.
А рибалки співають –
на журбу не зважають.
А козак – як козак:
він і так, він і сяк.
Як ударив об землю він лихом,
застогнало те лихо тихо.
Як ударив об землю журбою,
захиталась калина з вербою.
Покотилася жура
аж до річки до Дніпра,
утонула на дні
у Дніпровій глибині.
А з Дніпра, мов ласка,
вихопилась казка.
Ходить казка по землі
там, де діти є малі.
А якщо й уже повиростали,
аби казку любити не перестали.
Сяде на крайчик,
з’їсть хліба окрайчик,
лагідно всміхнеться
і… почнеться.
О, тихо …починається.
