Розіслано по всій Україні

Збірка казок для дітей «якось серед літа» надрукована шрифтом Брайля у пам’ять про відомого автора чудових віршів та прози і світлу людину Тетяну Фролову )1941- 2021(. Упорядник Лайош Молнар

Книгу надруковано за фінансової підтримки та сприяння небайдужих людей та організацій. Серед яких: Анатолій Кноль, Марійська дружина церкви Непорочного зачаття м. Гамєремік, округа Девронт США та Ікс Торонто- президент Петро Шикрин. Та президент провінційної ради Якук Різбоно, Тарас Багрій Канада, волонтерська група «бойові бджілки» м. Неаполь та волонтерська група «Роксолана» м. порсугано Італія.

Республіканський будинок звукозапису та друку Українського товариства сліпих провулок Т. Шевченка 4

Київ-1,01001.

ЗМІСТ

 

Передмова

Лесета

Бузок

Жила собі мавпа

Почім ківш лиха

Скарби діда Миколи

 

ПЕРЕДМОВА

 

         Казка – чародійка для Юлі та Сергійка

Мої внучата вже попідростали. Вони ще не дуже дорослі, Юлі вже чотирнадцять років, а Сергійкові дванадцять. Та казки любити ще не перестали, особливо ті, що пише для них бабуся Тетяна. А треба вам знати, що бабуся Тетяна це я. це просто чудово, що мої онуки люблять казки. А я люблю і казки, і онучат. І своїх, і чужих.

 

Якось серед літа видався гарний теплий вечір. Скажете, нічого дивного. Влітку багато тихих теплих вечорів. Та цей вечір був особливий. Найперше те, що всі були вдома: і мама, і тато, і діти, і котик Васько. А ще у батьків не було ніякої пильної роботи, котру терміново треба було зробити. Всі сиділи біля телевізора і дивилися якийсь фільм. Було вже пізнувато, коли батьки раптом похопилися:

– А чи не пора вам спати, мої хороші? – сказала мама. У мами ще можна було попроситися.

– Мамо, ще трошки. Фільм додивимося.

Але тут обізвався тато. А з татом жарти кепські.

– Скоренько спати. Ви й так сьогодні засиділися.

– Але ж до школи нам іти не треба, – ще на щось надіялася Юля. Сергійко тільки зітхнув. Він знав, що, коли сказав тато, то на поступки надіятися марно.

– В школу йти не треба, але спати треба лягати вчасно. Он Васько вже дрімає.

– Тоді казку, – хитрувато посміхнулася Юля.

– Сьогодні казку розказує тато, – категорично сказала мама.

– Ну що ти, мамо! Ти ж знаєш, що я не вмію розказувати казки.

– Не знаю. Вчися з дітьми – пригодиться для онуків. Не вмієш розказувати – тоді читай. Он бабуся Тетяна нову книжку казок недавно видала. От і читай.

– Та я… Може б краще ти?

– Пів години читатиме тато, а потім мама.

Це Юля-хитруля так розпорядилася.

– А ви що, думаєте так довго не спати?

– Так. Ми будемо казку слухати. Правда, Сергійку?

– Правда. Будемо слухати.

– Он Васько вже дрімає.

– То нехай собі Васько спить. А ми будемо слухати казку.

Зіхнув тато та й пішов слідом за дітьми. Васька Сергійко ніс на руках. Котик сонно кліпав очима і не пручався.

– То яку вам казку? Смішну чи страшну?

– Смішну, – сказала Юля.

– Страшну, – сказав Сергійко.

– Не треба страшну. Я буду боятися, – занепокоїлася Юля.

– Чого боятися? – бравував Сергійко. – Я ж тут. Я тебе від кого хочеш захищу: і від вовка, і від розбійників.

– А від злих чаклунів?

– І від чаклунів. А що? Як дам…

– Ну годі вам сперичатися, – сказав тато. – Яку казку відкрию, таку й читатиму. А ви заплющуйте очі і спіть.

– Нічого собі! Спіть! А казку хто буде слухати?

У двері заглянула мама.

– Ти, тату, не сперечайся з ними. Ти читай – і вони заснуть.

– А от і не заснемо.

– Ну добре, добре. Не заснете. Ви тільки тихенько лижіть. Он котик який чемний: спить, муркоче собі, наче й він казку розказує.

– Ні, це він колискову співає, – тихенько сказала Юля.

– Мені співає, – сказав Сергійко.

– Ні, мені, – заперечила Юля.

– Мені, – сказав тато і позіхнув.

– Ну читай же, тато, – нетерпливився Сергійко. І тато став читати. Казка переносила дітей в незнаний казковий світ. Діти слухали, слухали, очі в них поступово заплющувалися, і вони тихенько заснули. А тато сидів і мовчки читав казку далі, вже для себе: цікаво ж. А чим же та казка закінчується?