Листи від Ольги Носовської до Тетяни Фролової

 

Добрий день, шановна пані Тетяно!

З найкращими побажаннями до Вас Ольга Носовська!

Я дуже прошу пробачити за моє тривале мовчання. Спробую розповісти все по черзі. Я вдячна долі, що мені довелося минулого жовтня відпочивати з чоловіком в мальовничому куточку Прикарпаття – Моршині, санаторії «Пролісок». Там ми побували на Вашому творчому вечорі, кожна хвилина якого мені запала глибоко в душу. Я ще в зимі плакала від Вашої поезії, в якій Ви радили всім навчитись по-справжньому цінувати життя, а хто постійно невдоволений своїм життям, той хай ввійде у Ваш світ і гляне на себе збоку.

Після вечора я купила Ваші чудові книги «Під каштанами», «Виклик долі», «У вітру на крилі» та «Зимова казка». Раніше я не була знайома з Вашою творчістю. А тепер вважайте, що збулося Ваше бажання, про яке Ви писали у вступі поетичної збірки «У вітру на крилі»: «Я хочу, щоб цю книжечку читали прості люди, щоб розуміли її і любили, щоб брали з собою в дорогу, щоб в мені впізнавали себе: моя багато чисельна родина – прості люди, які дуже полюбили Вашу творчість. Я їду на роботу в Київ 30 хвилин електричкою і тепер зі мною якась Ваша книга. Мені не дав Бог таланту створювати поезію, але я відчуваю її своєю романтичною душею, я добре розумію і розділяю всі Ваші почуття й думки, і поетичні, і прозові.

Шановна пані Тетяно! 5 грудня минулого, 2002 року, мені виповнилося 50 років. Тобто, саме з Вами одного покоління. А ще подібні наші погляди на життя, на його цінності. В санаторії я вголос читала чоловікові Ваші книги і плакала над багатьма розділами «Під каштанами», над багатьма віршами. Мені дуже близькі Ваші почуття, переживання, хвилювання, перше кохання. Подібно до Вас, я була гордою дівчинкою, відмінницею, вважала, що хлопець обов’язково першим повинен проявити ініціативу на дружбу. В сьомому класі дуже сподобався однокласник, але до мене всі хлопці відносилися добре, з повагою. А я ні з ким не зустрічалася, чекала свого Миколу. А в 10-му класі мій Микола запропонував дружбу моїй сусідці і подрузі, нашій однокласниці з паралельного класу. Його батьки були проти їхньої дружби, бо в селищі недолюблювали її маму за сварливий характер. А сама Надія говорила мені: «Не знаю, що робити: Микола не дуже подобається, а той, хто подобається – не звертає на мене увагу». Миколині батьки поважали моїх батьків і часто його мама говорила моїй, що хотіла б мати мене за невістку.  Але жодна людина не знала про мої почуття. Я закінчила школу із золотою медаллю, поступила в Київський університет ім. Т.Шевченка на географічний факультет, в 1975 році закінчила його з червоним дипломом і до цього часу працюю інженером-синоптиком Українського метеорологічного центру. Під час навчання намагалася забути свого Миколу, було багато друзів, цікаві практики, подорожі, спілкування. Дочекалася, поки мене обрав нинішній чоловік, тоді студент сільськогосподарської академії. У травні 1975 року одружилися, в місті Боярка, за 25 км від Києва, побудували дім, виростили двох синочків (Юрію 26 років, Миколі 24 роки) й донечку Тетяну 18,5 років, посадили сад. Старший вже 7 років одружений, має двох донечок – Оленці 5 років, Олечці 2 роки. Саме їм Ваш син підписав від вашого імені книжечку «Зимова казка» на тому творчому вечорі.

Пані Тетяно! Пробачте, що своєю писаниною забираю Ваш дорогоцінний час. Хочу трохи розповісти за себе. На карті України знайшли Вашу Білозірку на Лановеччині. А я народилася і закінчила школу в іншому краї України – на півдні Чернігівщині, точніше на південному сході, в райцентрі Талагаївка. Я теж дуже люблю це святе для мене місце, його людей. У мене залишилися світлі спогади дитинства та шкільної юності, окрім болю першого кохання без взаємності. В нашому містечку дуже поважали моїх батьків і нашу всю сім’ю. мама все життя працювала касиром ощадної каси, а батько кочегаром на хлібзаводі. Царство їм небесне, хоч були вони тільки 1925 року народження. А я ще маю молодшу сестру на 8 років Аллу, яка теж живе у Боярці зі своєю сім’єю. Вона теж в захопленні від Вашої творчості. Працює сестра заступником директора школи та викладає географію, бо теж закінчила географічний факультет. До речі, моя дочка Таня вчиться на ІІ курсі цього факультету. Кожної останньої суботи березня на факультеті День відкритих дверей – збираються випускники усіх років. 29 березня цього року факультету 70 років, буде 46-а зустріч випускників і 28 років випуску мого. А буваю там щорічно.

А ще кожного літа останньої суботи липня зустрічаються мої однокласники. Вперше ми зібралися в 1990 році, через 20 років після школи. Нас було 22 учні і 5 вчителів. Я їхала на зустріч з великим хвилюванням і хотілося зустріти школу і боялася цієї зустрічі. Та його не було, бо ніхто не знав його адреси. Він одружився з Надією в 1974 році. 8 років прожили погано і розлучилися. Потім в 1985 році, розчарований помилкою вибору, вирішив підкоритися жінці з малим синочком, яка поклала на нього око. Прожили 15 років. Виростили старшого і ще спільного молодшого сина. Розлучилися. Рік тому одружився ще раз. Після школи я не бачила Миколу 25 років, тільки багато знайомих розповідали, що в нього погано склалося життя. В 1995 році наш клас збирався знову, я вже розшукала його адресу і запросила по телефону на зустріч. Я боялася, що не впізнаю його. Але він мало змінився, гарно виглядав, став ще красивішим, залишився добрим і скромним. То була наша ювілейна зустріч – 25 років випуску. Я пригадала всіх наших однокласників, хто хоч трохи навчався з нами (одні – вибували, інші – прибували). Написала список з 49 однокласників. І ніхто жодного вже не міг доповнити.

Тоді Микола був заступником міського голови Прилук на Чернігівщині, тепер є головою міськради, гарний керівник, має багато друзів, багато добрих справ зробив землякам, а особисте життя не склалося. Я дякую Богу, що щасливо склалося моє життя. А ще вдячна долі, що судилося мені зазнати хвилюючі світлі почуття першого кохання, яке було справжнім, глибоким і залишилося на все життя. На випускній фотографії нашого класу мою фотографію, як медалістки, розмістили зразу поряд з учителями, а Миколу, з волі Божої, поряд з моєю. І це на все життя. З волі Божої, нам батьки дали співзвучні імена: Оля – Коля. І це чоловіче ім’я стало для мене талісманом: батько, син і перше кохання і багато добрих людей, з якими звела доля, носять це чарівне для мене ім’я. а серед жіночих таким дорогим для мене є ім’я Тетяна – моя мама, дочка, багато добрих знайомих, а тепер і Ви. Я повністю згодна з Вашими думками у вірші «Наталі».

Пані Тетяно! Вибачте, що написала багато зайвого, що втомила Вас своєю писаниною. Думок багато, а не вистачає таланту розповідати коротко. Так буває й з моїми виступами на радіо з прогнозами погоди. Дають часу менше двох хвилин, а Україна велика і погода досить різна, тому не завжди виходить добре. Я обов’язково на радіо поговорю про Вас і про Вашу творчість, спробую знайти зацікавлених людей. Я та інші синоптики розповідають про погоду щоденно на «Промені» ранком о 7.15. та вдень о 12.08. на І програмі національного радіо ранком в різний час (але від 7.25. до 7.40.) та в робочі дні о 19.47. Тож до зустрічі в ефірі!

Шановна пані Тетяно! Дуже б хотіла мати якомога більше Ваших творів за будь-які кошти. Мрію про І частину книги «Поклонюся землі» і про всі інші, попередні і останні. Мій домашній телефон: 04498-35-587, Ольга Носовська

Хай береже Вас Бог!

Ще одна прихильниця Вашого таланту. 24.03.2003 р.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

7 + seventeen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.