– та то був Семенів папуга. Сена Макухи.йому син з Африки привіз. Навчився той папуга говорити. І не по-нашому вмів. Та й втік з клітки. Ото він літав і кричав.

– І що з ним?

– Такий птах не може у нас на волі жити. Забили його ворони. . били, кажуть, аж пір’я летіло.там Семениха за ним так мліла, аж її водою відливали.

– То вже тепер нема корона-вірусу?

– Чому нема? А де ж він подівся? Просто ніякий птах до того не причетний. Та й не чорний він був, а дуже строкатий і яскравий. Комусь він з переляку чорним видався.

– Жінота завжди так.

– То наливай, Омельку, , та випємо за упокой душі, чи як там, чорного птаха, що наробив стільки переполоху.

– Ще більше, як той ворон.

– То правда.

– А ще давайте вип’ємо за те, щоб той вірус щез разом з тим птахом.

– Е-е, для одної чарки це забагато. То вже друга чарка.

– Та хоч би й третя чарка. Аби тільки лихе минулося.

– Будьмо!

– І будемо. І ніякий вірус нас не здолає.

– Будьмо!