Добрий вечір тобі,

Пане господарю.

Радуйся!

Ой радуйся, земле!

Син Божий народився!

Різдво. Не дивлячись  на перестороги, по селі лунає коляда. Колядують хлоп’ята, а дівчаток завидки беруть. Нічого, дівчата підуть щедрувати. Так заведено. Ходять хлопці з колядою від хати до хати, сповіщаючи всім новину: Христос родився! Серед тих хлоп’ят і шестиліток Тетянин Іванко. Його дзвінкий голосочок чисто звучить між хлоп’ячими не завжди чистими голосами.

• До співу має хист, – казали про Іванка. – голос від Тетяни перебрав.

Це його перша коляда. Тетяна й пускати не хотіла.

• Малий ще. Куди йому.
• А Іванкові ж так хотілося піти колядувати. Він так чекав Різдва. Петро заступився.
• Та нехай іде. Ти знаєш, яка то втіха.
• Та щоб хлопці не скривдили.
• Його? Щоб не скривдили? Іванку, хто з хлопців може тебе скривдити?
• Ніхто.
• Син Цигана то тобі не абищо.
• Добре, добре. Нехай іде, тільки…

І тут почалися мамині застороги, що можна і чого не можна робити. Та й пішов Іванко на своє перше колядування. Ото втіхи було.

Застеляйте столи

Та все килимами.

Радуйся!

Ой радуйся, земле!

Син Божий народився!

Ходили, ходили по селу, а тут стало питання: чи йти до Сракуна?

• Йти. А чого не йти?
• Та то такий жмикрут, що нічого не дасть.
• А може й не пустить.
• Там у нього такі собаки.
• Нема собак. Давно нема. Я за яблуками лазив.
• А де ж він їх подів? Там такі злющі були.
• Не знаю. Чи покрав хто, чи самі поздихали.
• То йдем до Сракуна чи не йдем?
• Треба йти. Навіть, якщо він нічого не дасть, однак треба йти. Не годиться обминати хату. Він теж має знати,що Христос народився. Христос народився для всіх.

З колядою підійшли до Сракунової садиби.

• Заходьте, заходьте, хлопці.

По всьому світу

Стала новина.

Діва Марія

Сина зродила.

В яслах положила,

Сіно притрусила

Господнього сина.

Охрім слухав ту коляду, і ніколи вона його так не проймала. Як цього разу. На очі йому навернулися сльози. Спостеріг, що й Іванко між хлоп’ятами. Його Іванко і не його…

• А я вже вас так чекав. Всього вам дам: і апельсинів, і яблук, і цукерок, і грошей.

Та все дивився на свого і зовсім не свого Іванка. А хлопчик на слово гострий, за словом в кишеню не полізе.

• Ох, і буде ж мене мати сварити.
• За що, сину?

І так йому гарно те слово вимовлялося.

• Бо мама казала, щоб я не йшов до вас колядувати. А хлопці йшли – то і я з ними.

Охрім спохмурнів.

• А чому мати так казала, щоб не йшов?
• Не знаю. Може тому, що ви Сракун.

Хлопці пирхнули від сміху і поспішили піти з хати.

• Ото мале патякало, – докоряли Іванкові.
• А що я такого сказав?
• Нащо ж ти дядька Сракуном назвав?
• Бо його так називають.
• То й що, що називають.

Та хлопці не сердилися, а все більше реготали. Та й Іванко з ними. Колядував і місяць з колядниками. Зірки по-змовницьки підморгували. Сніг порипував під ногами. Дужчав мороз. Земля святкувала Різдво.

 

Та коляда не давала Охрімові спати. Все думав, думав.

«Син! Росте… з іншим батьком, під іншим прізвищем. Але ж це мій син, моя кров. Більше у мене нема нікого… поїду в банк. Зроду я там не був, а тепер поїду. Я в тому нічого не тямлю, але візьму з собою Костика. Попрошу його – то він поїде. О, той пройда. Він все знає. Покладу синові на рахунок гроші. До його повноліття. Кажуть, так можна. Чималу суму покладу. Бо гроші з часом втрачають свою вартість. Нехай має. І на навчання, і на весілля, і на життя. Тоді вже мусять сказати, хто я такий. Бо як інакше? Не може бути, щоб не сказали. Нехай хоч так… і заповіт на нього складу. З нотарем, як годиться. А кому ж дістанеться все, що я нажив? Йому, рідній кровиночці. Тільки-от золото… про нього не можна ніде згадувати. Ну, нічого. Знайде – сам розбереться. Треба, щоб знайшов не хто інший, а він… над тим подумаю. То може мені Бог якийсь гріх простить. А може й не простить… а собаки? Це гріх чи ні?.. собаки ж душі не мають. А може й мають. Хто те знає? Жук мені сниться. Гайдук ні. А Жук часто сниться. Дивиться на мене повними сліз очима – і я прокидаюся. Ні, напевно, собаки також мають душу. А якщо так, то це гріх…»

Склеплювалися повіки. Охрім засинав. Хоча вже надходив ранок, прокидалися півні. А незабаром прокинеться й сонце. Для всіх прокинеться: і для праведних, і для грішних. Бо Христос народився для всіх.