А в королівському палаці метушня. Прибігла заплакана Фрута і сказала, що пропала принцеса.
– Як пропала?
Королева була на межі втрати свідомості. – Ти ж мала за нею дивитися.
– Я й дивилася.
– І що?
– Я дивилася, дивилася, а вона зникла.
– А ти її шукала?
– Шукала і кликала. Нема.
– Може її викрали? Може викуп за неї вимагатимуть? Кажуть, що таке буває.
– Може.
– А до неї ніхто не підходив? Ніхто з нею не говорив?
– Підходив.
– Хто підходив?
– Садівник Григорій.
– І що казав?
– Не знаю. Я не дослухалася. Щось там про троянди.
– Ет, дурня.
Покликали садівника Григорія, запитали, чи не запідозрив він чого, розмовляючи з принцесою.
– Та ні, нічого. Дівчинка була спокійна, бавилася з котиком. А що трапилося?
– Принцеса зникла.
– Зникла? Куди ж вона могла зникнути?
Королева плакала, всі інші знизували плечима.
– Не панікуйте. Думаю. Нічого поганого з дівчинкою не сталося. Принцеса забігла кудись тай бавиться собі. Замість того, щоб хлюпати носами, пішли б краще в сад та пошукали б її гарненько. І я піду. Я знаю всі найпотаємніші куточки саду.
Всі вже ладні були йти на пошуки принцеси, як відчинилися двері – і на порозі стала задихана Мілена з Лусиком на руках.
– Фрукто, ти куди пропала? Ми з Лусиком шукали тебе та й шукали.
– Так хто пропав? – засміявся Григорій.
– Фрукта пропала. Вже час іти додому, а вона зникла.
Королева витирала очі, а всі інші посміхалися. Мілена дивилася на всіх невинними ангельськими очима. Першою оговталася королева.
– Мілено, твої витівки заледве з розуму нас не звели.
– Отаке! Фрукта зникла, а ми з Лусиком винні! У неї спитайте, де вона була. Ми її по всьому саду шукали. Вже думали, що її злий дух поцупив.
– Що за слово таке – «поцупив»?
– Нормальне слово. І для Фрукти якраз годиться.
– Ти вже цілком доросла, а тобі все пустощі в голові. Незабаром вже про заміжжя час думати, гідного принца тобі за нареченого вибирати. А ти все ще, як маленька.
– Заміж за принца? Нізащо!
– Отакої! А чого ж так? Звісно, зараз ще рано, але мине час – і треба думати. Всі принцеси рано чи пізно виходять заміж. І ти вийдеш. І неодмінно за принца. Так вже заведено.
– Коли ж всі вони якісь дурні або ж ніякі вкрай.
– Який сором! Хіба ж можна таке казати? Всі дурні! Фі, Мілено. Я в твоєму віці такого не казала.
– Ну, якщо не всі дурні, то половина з них. Консер – дурень, це всі знають. Горвань – грубий і неоковирний. Фрід два слова до купи не зліпить. Якби мені довелося вибирати нареченого, то я вибрала б Григорія.
Всі засміялися.
– Чого ви смієтеся? Трохи старший. То що? Скільки тобі, Григорію?
– 22…
Григорів знітився і почервонів. Він боявся потрапити в немилість до королеви.
– Це нормально. Чоловік має бути старший. З Григорієм, принаймні, є про що поговорити. Ну, Григорію, візьмеш мене за дружину, коли я підросту?
– Принцесо, я простолюдин.
– То й що? Гляди, щоб ти не оженився з іншою.
Всі посміхалися. Лише королева насупила брови.
– Це, Мілено, вже навіть не смішно. Досить, принцесо. Твої пустощі втрачають решту здорового глузду. Пора дорослішати. Думаю, Фрута тобі допоможе у всьому розібратися та й поміняти декотрі твої міркування. Няня Марія таки вже стара. Та й простолюдинка. Що не кажи, а це суттєво. Тепер я бачу її згубний на тебе вплив.
Очі Мілени блиснули.