Увійшла покоївка.
– Чого тобі, Окото? – неприязно спитала Фрута.
– Принцесу Мілену кличуть до короля.
– О, почалося. Іди, Окото. Я впораюся без тебе. Скажи, що принцеса зараз буде.
– Ква! Не піду.
– Це ж чому?
– Боюся. Ква!
– Ти зараз у мене квакнеш останній раз. Збирайся і ходімо.
У короля сиділа королева і найближчі радники. Всі були розтривожені. Королева розказала їм небувалу, просто таки вражаючу річ: принцесу Мілену підмінили. Вона розказала про свою ранкову зустріч з принцесою – і всі занепокоїлися не на жарт.
– А може вам, дорога моя, все це здалося? – засумнівався король.
– Як таке могло здатися? Я заледве з розуму не зійшла. Прийшла без Лусика – це само по собі вражаюче. Всі те знають, як принцеса любить свого котика. Стоїть, в очі мені не дивиться та ще й квакає.
– Ну це вже цікаво. Як же вона квакає?
– Отак. По-жаб’ячому. Як справжня жаба. Я не можу того вам показати. І Лусика чомусь назвала Квусиком. А потім я таки змусила її подивитися мені в очі. Вона як глянула – я заледве не зімліла. Витрішкувата, бульката, справжнісінька тобі жаба. Ні, це не наша дочка, не Мілена, не принцеса.
– Нісенітниця якась, – обурився король. – Я відклав всі державні справи, відмінив важливі аудієнції, щоб почути, як хтось квакає і які в когось жаб’ячі очі.
– Але ж йдеться про нашу дочку, про принцесу Мілену.
– Думаю, що це чийсь не дуже вдалий жарт або витвір чиєїсь фантазії.
– Ви хочете сказати…
– Нічого я не хочу сказати. Я тільки знаю, що мене відірвали від державних справ, щоб я вислуховував жіночі теревені.
Королева розридалася. Її кинулися заспокоювати. Зчинилася метушня.
– Все дуже просто вирішується, – стурбовано сказав найближчий радник короля. – Звеліть покликати її сюди – і ми всі переконаємося, що все це прибачилося нашій розумній королеві, котра так любить свою дочку, що їй ввижаються всякі жахіття. Її материнську любов можна зрозуміти і захоплюватися нею.
Звеліли покликати принцесу, і всі з нетерпінням чекали її приходу.
Нарешті принцеса увійшла. Всіх вразила її хода, її опущені очі, її неоковирність і незнання етикету. Ні поклонів, ні привітань, як це заведено в присутності такого поважного панства.
«Ні, це не Мілена, – з тим погодилися майже всі. – Схожа на Мілену. Дуже схожа. Але не вона. Ну що це за принцеса? Вона й привітатися як слід не вміє».
– Привіт, Мілено, – першим озвався король. – Чого ж ти мовчиш? Ти бачиш, яке поважне панство тут зібралося, а ти… Ну скажи нам що-небудь.
– Ква, – голосно, дуже голосно озвалася Жаблена. І сама злякалася свого голосу. Хтось засміявся, хтось знизав плечима, королева насупила брови.
– Це дуже мило з твого боку – влаштувати нам таку розвагу. Але ж це не серйозно, погодься.
– Це не розвага. Я просто не можу… Не можу…
Тай розплакалася.
– Так. Тут щось незрозуміле, – понуро сказав король. – Хто мені хоч щось може пояснити? Фруто, ти нічого не хочеш нам сказати?
– Я?.. Ні.
– Дозвольте, ваша величносте.
У двері увійшов старезний дід. Йому було, мабуть, років поза сто. Всі глянули на старого, і ніхто не знав, звідки він тут взявся. Кремезний, статурний, одягнений по-колишньому, в народний стрій, тримався з гідністю. Поклонився королю, королеві, всім іншим – загальний поклін.
– Дозвольте, я все вам поясню. Або, як в народі в нас кажуть, розтлумачу.
Запанувала тиша. Фрута пильно дивилася на діда.
– Що, Фрутелія? Впізнаєш?
– Я вас не знаю.
– Знаєш, знаєш, не прикидайся. Я ще діда твого знав. Сильний відьмак був. До глибокої старості. Його донька не хотіла перебирати батькове ремесло. А ти, люба онука, погодилася. І перебрала. Дід тобі за те великий спадок залишив. Так що ти багата. Дуже багата. І не мусила йти в гувернантки. Та тебе корона вабить. З ранніх літ вабила. Хоча до діда тобі далеко. Вправності тобі бракує. Я б сказав, не дуже вміло ти Жаблену на принцесу обернула. Шито білими нитками. І сліпий би побачив, що це не Мілена. Та місце ти собі добре знайшла. Тепле місце. Добре влаштувалася.
– Накажіть йому вийти. Прийшов якийсь заброда і вчепився до мене, як шевська смола. Ідіть звідси.
– Чому ж? Нехай розказує, – сказав король.
– Навіть дуже цікаво його слухати. А скажи-но, старче, чи ти часом не знаєш що сталося з нашою принцесою Міленою?
– Знаю. Та й ви зараз будете те знати. Я, власне, тому сюди й прийшов. Стара няня Марія мене покликала.
Полегшене зітхання вирвалося з грудей королеви. Жаблена з острахом дивилася на старого, а Фрута не могла встояти на місці. Чи то хотіла втекти, чи кудись заховатися.
– Вашу принцесу підмінено. Це зробила Фрутелія. Чарівниця з неї така собі, але щось трохи знає. Від діда свого перебрала. Замість вашої принцеси вам підсунули справжнісіньку жабу.
– Ох!
– А я ж казала.
– І що тепер?
– А тепер все дуже просто. Жаблено, ти зараз така гарна. Чи не хочеш ти подивитися на себе в дзеркало?
Жаблена закрила руками очі.
– Ні, ні, не хочу.
– А доведеться, – сказав старий і дістав з торби чимале дзеркало.
– А ну ж бо, подивися, – красуне, на свою вроду.
– Ні, ні.
– Допоможіть мені, – попросив старий. І кілька чоловіків поспішили йому на допомогу. Як Жаблена не викручувалася, та її таки заставили глянути на себе в дзеркало. І тут таки вона стала жабою, звичайною жабою ропухою.
– От і всі чари, – посміхнувся старий. – Я ж казав, що все дуже просто.
– Все це добре. Але де ж наша донечка? – зі сльозами спитала королева.
– Принцеса незабаром прийде. Покоївка Окота приводить її до порядку. Дівчинка багато пережила. Вона сплакана і перелякана. Окота з нянею її заспокоюють, миють, одягають, і вона незабаром прийде.
– Скажіть, дідусю. А ви чарівник?
– Ні, любі мої. Я просто старий чоловік, котрий прожив довге життя, багато на світі бачив і трохи щось знаю.
– Тут розчинилися двері і вбігла Мілена з Лусиком на руках, а за нею йшла няня і садівник Григорій. Тут вже було не до дотримання етикету. Обійми, поцілунки, сльози. Лусика також цілували. Тільки Григорій стояв усміхнений і наче зайвий. І ще Жаблена сиділа, сумна і бридка, сиділа і наче чекала вироку. Та про неї вже всі забули. До Жаблени підійшов Григорій.
– А ти чого тут сидиш?
– Та от… чекаю.
– Нема чого тобі чекати. У людей радість. Їм не до тебе. Маршуй в своє болото і більше на відьомські штучки не попадайся.
І пересадив жабу через поріг.